19.05.20 укр.літ 6 кл
Література рідного краю.
Гумористичні твори Г.Єлишевича
Домашнє завдання: Перейти за посиланням join.naurok.ua .Код доступу 9991508
Його знають далеко за межами Сумщини як гумориста, прозаїка, виконавця власних творів. Але мало кому відомо, що сам Григорій Єлишевич завжди вважав себе вчителем, якому дане слово для того, аби він доніс його до людей – через гумор, виступи на сцені, творчі зустрічі…
Його знають далеко за межами Сумщини як гумориста, прозаїка, виконавця власних творів. Але мало кому відомо, що сам Григорій Єлишевич завжди вважав себе вчителем, якому дане слово для того, аби він доніс його до людей – через гумор, виступи на сцені, творчі зустрічі…
Гуморески із життя і про життя
Професійно Григорій Єлишевич почав писати з 1974 року. Його гуморески друкувалися у місцевих газетах, у журналі «Перець» та інших відомих українських виданнях. З «Перцем» його багато років пов’язувала творча дружба і співпраця.
«Вірші писав ще зі школи, в інституті був капітаном команди КВК, але поєднати гумор і літературу мені вдалося вже, коли працював у своєму селі вчителем, – розповів він. – Якось мене зачепила одна цікава життєва історія, яку я і перетворив на гумореску. Згодом писалося і ще, і ще… і я зрозумів, що це моє. До того ж мене зразу почали друкувати. Перша ж гумореска була в районці, а через півроку я вже дописував у «Перець».
Якось головний редактор сумської районної газети «Вперед» Петро Погребняк запросив молодого літератора до штату, де він став завідуючим відділом сільського господарства. Тож довгий час Григорій Єлишевич паралельно писав для засобів масової інформації гуморески та серйозні аналітичні матеріали.
99% усіх гуморесок, створених ним, – це результат його власних спостережень, помічених житейських ситуацій або роздумів над ними. Саме тому його твори такі зрозумілі читачам, вони ж із життя, без краплини «штучності» чи лукавства.
«Мені Господь дав так багато, не знаю сам, чому мені»
Усе своє життя Григорій Єлишевич думав над тим, хто він є і для чого прийшов у цей світ. І зрозумів одну істину: дано бути вчителем – іди і вчи.
«Я – вчитель, мені дали слово, щоб я доніс його до людей. І цим даром я повинен користуватися на добро. Розумію цю відповідальність і все життя стараюся відпрацювати за свій дар, – розповів він. – Тому, хоч на Сумщині мене знають як гумориста, у творчому доробку маю ще й іншу літературу – прозу, лірику, публіцистику. Всюди, де б я не був, чи то в школі, чи то на творчих виступах… через книжку чи пісню я намагаюсь донести людям свій творчий девіз: «Поки живеш – радій, і ділись цією радістю з іншими».
Десь через двадцять років активної творчої діяльності Григорій Львович знайшов себе й у пісні.
«Я не тільки пишу гуморески, а й сам їх виконую, – продовжив він. – А коли почали народжуватися пісні, трохи занепокоївся. Як же я співатиму, для цього ж необхідний хороший голос?! Та з’ясувалося, що якісь музичні здібності у мене є, і що людям це цікаво. Тож із гітарою або під фонограмний супровід, але завжди своїм голосом без фальшу і з усмішкою я співаю. Хоча я і не співак у розумінні класичному, але коли виходжу на сцену з піснею, знаю, що мене слухають, люблять».
Григорій Єлишевич пише українською та російською мовами. У видавництвах Харкова, Києва та Сум вийшли друком шість його книг сатири та гумору і одна – публіцистики «Записки смертного».
«Я вдячний Богові за те, що він дав мені змогу не тільки розуміти інших людей (часом далеко краще, ніж вони себе розуміють), а й допомагати їм», – так писав Григорій Єлишевич у передмові до читачів у книзі публіцистичних роздумів «Записки смертного». Він вважає себе щасливою людиною і за це не перестає дякувати Богові: «Мені Господь дав так багато, не знаю сам, чому мені».
«Мені багато вже не треба, хай бережеться те, що є»
Гуморист за характером, вчитель по життю, він постійно докладає зусиль для популяризації українського гумору на Сумщині, зокрема, був ініціатором відродження обласного фестивалю «Вишневі усмішки» на батьківщині Остапа Вишні – в селі Грунь Охтирського району. А коли у 2013 році фестиваль, у тому числі і завдяки його зусиллям, відбувся як всеукраїнський, Григорій Львович нарешті заспокоївся: його мрія здійснилася: конкурс з багаторічною історію було не лише відновлено, а й надано йому особливого статусу.
…Його пісенні твори сьогодні виконують заслужені артисти України – Василь Будянський, Анатолій Костенко, Ігор Левенець, Лариса Недін. Його публіцистика примушує всерйоз замислитись над сенсом життя, а гуморески викликають усмішку навіть у найсерйозніших сумчан. Його талант має продовження у дітях (Ірина Вертікова та Костянтин Єлишевич – відомі на Сумщині журналісти). І Григорій Львович сьогодні впевнений: все в його житті так, як має бути. Він іде до людей з усмішкою і любов’ю, і вони відповідають гумористу взаємністю.
«Мені багато вже не треба, хай бережеться те, що є, – впевнений Григорій Єлишевич. – Коли мені дякують звичайні перехожі і розповідають мої гуморески напам’ять, коли сумчани читають мої книги, я, звісно, щасливий. Але така увага необхідна мені не для якихось «понтів», вона просто є якимись маячками, сигналами того, що, мабуть, я правильно живу».
Наталія ІСІПЧУК
Байка Григорія Єлишевича "Мовчання золото" (У лісовій їдальні на обід...) - читає Анастасія Бродська
Гуморески від Григорія Єлишевича
Математика
– Маю добру новину! –
Каже Сава жінці. –
Вона тільки-но прийшла
По моїй мобілці.
Пишуть: є один секрет,
Щоб багатшим стати.
Й підказали, на яку
Кнопку натискати.
Я натиснув, порадів,
Що дали надію.
Та хотів би зрозуміть
Їх подальшу дію…
– Дія у таких проста –
Міг би вже і знати:
Щоб помножити своє,
А твоє – відняти!
Перевага
– Ох, і лемент за вікном! –
Невістка свекрусі.
На ніч тільки й помага –
Вата в кожнім вусі.
– Слава Богу, хоч мені
Не потрібна вата.
Хочуть – хай собі кричать.
А я – глухувата!
Поступився
Ветерану у маршрутці
Стояти несила,
Та місця, де можна сісти,
Молодь захопила.
Вже готовий був терпіти
Протягом дороги,
Як сусідній парубійко
Підхопивсь на ноги.
– Ну, спасибі, – усміхнувшись,
Дід зайняв сидіння.
Ще й подумав: «Все ж шанують
Старше покоління!»
Раптом чує:
– Гей, папаша!
Злазь з чужої полки.
Я же клеюсь не до тебе,
А до етой тьолки!
Інші часи
Бухгалтеру директор бази
Повідомляє новину:
– Усе! Звільняюся з посади.
Боюся, вже не потягну.
Колега лисину почухав:
– Часи міняються, мабуть.
Колись усі на цю роботу
Тому і йшли, щоб потягнуть!
По нутру
У лікарні дід Михайло
Тільки пережив інсульт,
А вже рідні та знайомі
Звідусіль торби несуть.
– Що, – жартують інші хворі, –
По нутру, як не крути?
Та, сусіде, нам здається,
Щось не дуже радий ти…
Той докупи склав гостинці:
– Все це, справді, по нутру… –
Тільки з’їсти помагайте,
Бо від радості помру!
Усмішки Григорія Єлишевича
(читає автор)
Український гуморист із Сумщини
Читати гуморески за посиланням:
Коментарі
Дописати коментар