ЛІНА КОСТЕНКО – А ЗАТИШОК СПІВАЄ, МОВ СИРЕНА
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.
І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.
Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!
Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:
— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваші леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Десь вітер грає на віолончелі,
Морозні пальці приклада до скла,
І ти одна в зажуреній оселі
Замріяно схилилась до стола.
Мов раб німий на араратській скелі
Карбує написи про подвиги царя,
Ти на папері почуттів моря
Переливаєш в строфи невеселі.
Ти — хвора дівчина — серед глухої ночі
Врізаєш в вічність огненні, пророчі
Слова з прийдешніх сонячних віків,
Щоб ті слова хитали чорні трони,
Щоб їх несли з собою легіони
Нових, непереможних Спартаків.
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – “МИ ДУМАЄМ ПРО ВАС…”
Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки, і вечірній час,
І в свята гомінки, і в дні робочі
Ми думаємо, правнуки, про вас.
Ми думаєм про вас — і тому наші руки
Не в’януть біля плуга і станка,
Тому серця у нас не витончена мука,
А радість голосиста і дзвінка.
Ні, то не сум промінить риса кожна,
То творчість б’є з натхненних наших віч,
А творчість завжди мрійна і тривожна,
Немов травнева неспокійна ніч.
Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться,
Ні, нас не вабить ніжна тишина —
Прийдешнє осяває наші лиця,
Неспокій творчий з вічністю єдна.
І тому ми спокійно і суворо
Стрічаємо у праці і борні
Наклепи злобні і тупі докори,
Потоки божевільної брехні.
Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки і вечірній час,
На свята гомінки і в дні робочі,
Нащадки дорогі, ми захищаєм вас
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – ВОНА ПРИЙШЛА
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ – ВЕЛИЧАЛЬНА НАРОДОВІ
НА ЯСНІ ЗОРІ І НА ЧИСТІ ВОДИ
МИ КАЖЕМО, МИ СКАЖЕМО ІЗНОВ:
У ПРОСТОРІ ВІКІВ, ЛЮБОВІ І СВОБОДИ
НАРОД — ВІКИ, СВОБОДА І ЛЮБОВ.
НА ЯСНУ ЗОРЮ І НА ЧИСТУ ВОДУ
В БЛАГОСЛОВЕННИЙ ЛЕНІНОВИЙ ЧАС —
ЦІЛУЄМ РУКУ СВОЄМУ НАРОДУ,
ЦЮ НІЖНУ РУКУ — ВОНА ЛЮБИТЬ НАС.
ДЕ ДІМ І ДАЛЬ, ОСІННІ ДАЛЬНІ ПТИЦІ,
ДЕ КОВИЛА ПІД БАЙКОНУР ЛЯГЛА —
У ЗОЛОТІ ТВОЇ, У ЦАРСТВЕНІ ЗІНИЦІ,
НАРОДЕ, ДИВИМОСЬ ЩЕ ЗМАЛЕЧКУ-МАЛА.
ТОВАРИШ, ДРУГ І ПОБРАТИМ СВОБОДИ,
ПРАПОРОНОСЕЦЬ ВЛАСНОЇ СУДЬБИ,
БЕЗСМЕРТНИЙ, СЛАВСЯ! СЛАВСЯ, МІЙ НАРОДЕ,
МІЙ ГОРДИЙ, ЧЕСНИЙ, ДОБРИЙ, МОЛОДИЙ!
1977
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ – ПРЕЛЮД ЗЕМЛІ
ІЗ ОКЕАНАМИ, ПОЛЯМИ І СТОДОЛАМИ,
ІЗ МІСЯЦЕМ І СОНЦЕМ НА ПЛЕЧАХ
ЛЕЧУ, ОБЛІПЛЕНА НАРОДАМИ, ЯК БДЖОЛАМИ,
І АТОМНІ ГРИБИ В МОЇХ ОЧАХ!..
КРИВАВИЙ МІЙ! МОГИЛИСТИЙ! КОСМІЧНИЙ!
СПОЖИВАЧ ПРИСТРАСНИЙ ЛЮДСЬКИХ СТРАЖДАНЬ І МРІЙ,
НЕ СПОПЕЛИСЬ, МІЙ ВІК ДВАДЦЯТИВІЧНИЙ!
НЕ ЗМАВПСЯ ТИ, ДВАДЦЯТИЙ ВІЧЕ МІЙ!..
1960
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ – ПРИСТОЮ КОЛО ТЕБЕ І ВІЗЬМУ…
ПРИСТОЮ КОЛО ТЕБЕ І ВІЗЬМУ
ТУ ВОГНЕЛИКУ ПАМ’ЯТЬ НЕЗАБУТУ:
ПЕРЕВЕДУ НА СЛОВО, НА ТАСЬМУ,
НА РУКУ ТУ, ЩО НАС ВЕДЕ ЗА РУКУ.
ГІРКА МОЯ ПРИСКОРЕНА ЛЮБОВ:
НА СВІТІ СЕВАСТОПОЛІВ НЕМАЄ !
ПОСТРІЛЕНА І ПЕРЕБИТА КРОВ
МЕНЕ ДАЛЕКО Й ДОВГО ОБНІМАЄ.
ТО НЕ МОГИЛИ БРАТСЬКІ — ОЧІ ЙДУТЬ:
НЕ ДИВЛЯТЬСЯ НІ КАРО, АНІ СИНЬО…
МИ З ВАМИ, ДОБРІ: БУТИ! БУТИ! БУТЬ!
А СЛИВА ЗАЦВІЛА ТАК СИНЬОСЛИВО…
А ЛІТО СИНЄ ПІДНІМА КРИЛО,
ЛЕТИТЬ ДО СЕБЕ НАЧЕ — А ВІД СЕБЕ…
ЩАСЛИВЕ НЕБО — З ВАМИ ТЕЖ БУЛО.
НЕ ВІДДАВАЙТЕ НЕБА НАМ. ХОЧ ТРЕБА.
НАМ ТРЕБА ВАС. МИ Є, АЛЕ БЕЗ ВАС…
У БРАТСЬКІМ ПОІМЕННІ Й БЕЗІМЕННІ
ВАШ КАРО-СИНІЙ, СИНЬО-КАРИЙ ЧАС —
НА ВСІ ЧАСИ ЗНАМЕННІ І СВЯЩЕННІ.
1976
ОКСАНА ЛЯТУРИНСЬКА – І ЗНОВУ ЦІЛУ НІЧ ВЕРЗЛОСЯ…
* * *
І ЗНОВУ ЦІЛУ НІЧ ВЕРЗЛОСЯ:
БІЖУ ЗАЦЬКОВАНИЙ, МОВ ЗВІР,
І СЛІД КРИВАВИТЬСЯ НА РОСАХ,
І ПІТ РУДИЙ ТУМАНИТЬ ЗІР.
І ЗНОВУ БАЧУ СВІТ БАГРЯНО.
ЗА МНОЮ ПОЛУМ’Я І ДИМ,
ГАРЯЧА ЗАГРАВА НАД СТАНОМ,
БЕЗПРАВ’Я НАД ДОБРОМ МОЇМ.
І ЗНОВ В ГАНЬБІ СТРІВАЮ РАНОК,
І ЛІС МЕНІ, МОВ ЗВІРЮ КЛІТЬ.
ТА ПРИЙДЕ ДЕНЬ МІЙ НЕВБЛАГАННО,
ЩЕ МИТЬ, ЩЕ МИТЬ!..
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ – ПРЕЛЮД № 13
ЗА ВІКОМ ВІК — ДО КУРСЬКОЇ ДУГИ.
ВІД ПІРАМІД — ДО АТОМНОЇ ЗГУБИ.
ЗАВІСА! ВСЕ, ТОВАРИШІ БОГИ!
МЕНІ НЕ СМІШНО. В МЕНЕ ЗМЕРЗЛИ ГУБИ.
КОМЕДІЯ ЗАКІНЧЕНА. АМІНЬ!
НЕБЕСНИЙ ДЗВІН ВІДБОВВАНІВ В ПРОЗОР’Ї,
І, КИНУВШИ НА НЕБО ВЛАСНУ ТІНЬ,
Я ВСТАВ З КОЛІН І НЕБО ВЗЯВ ЗА ЗОРІ.
ЯК ВИДНО ВСЕ ЗА ОБРІЄМ ЗЕМНИМ!
ЯКБИ НЕ ГЛИБИНА ВСЕЛЮДНОГО СТРАЖДАННЯ,
КОСМІЧНУ ГЛИБИНУ КОСМІЧНОГО СІЯННЯ
НЕ МОЖНА БУЛО Б ВИМІРЯТЬ НІЧИМ!..
ЯК ВИДНО ВСЕ!.. ПРИВІТ ВАМ, ДНІ НОВІ!
З ПАЩЕК ГАРМАТ — ВОЛОТТЯ КУКУРУДЗИ!
ЛЕТЯТЬ ІЗ АФРИКИ НА ХАТУ ЧОРНОГУЗИ —
Ї КЛЕКІТ ЧУТЬ, — В НИХ ЛАПИ У КРОВІ…
ЗА ВІКОМ ВІК — ДО КУРСЬКОЇ ДУГИ.
ЗАВІСА! ВСЕ, ТОВАРИШІ БОГИ!
Христина Сирова – І навіть якщо довелося піти.
І НАВІТЬ ЯКЩО ДОВЕЛОСЯ ПІТИ. ПАМ’ЯТАЙ,
ВСЕ БУЛО НАСПРАВДІ. ДОТИКИ, ПАЛЬЦІ, ВІЇ.
Я ЩЕ ДОСІ ПАМ’ЯТАЮ ТВІЙ ЗАПАХ. БЕЗДОННІ
ЗІНИЦІ. І СУМ. КОНТУР ТВОЇХ ГУБ МЕНІ ЩЕ Й ДОСІ
СНИТЬСЯ. БЛУКАЮ ПОМІЖ ЛЮДЕЙ ШУКАЮЧИ
ТЕБЕ. ТВОЮ ФАТАЛЬНІСТЬ І БЕЗПРИНЦИПНІСТЬ
НЕ ЗМОЖУТЬ ПОВТОРИТИ НА БІС. Я ПАМ’ЯТАЮ ТВІЙ
ГОЛОС. ЯК ЛОСКОЧЕШ В СЛУХАВКУ НА НІЧ НІЖНИМИ.
ТИ ЧАСТО ПРИСУТНІЙ В МЕНІ. МОЖЛИВО НЕ ВИХОДИЛИ
ЦІ СПОЛУЧЕННЯ З СЕРЦЯ. МАБУТЬ ТРИМАЮТЬ.
АБО ТРИМАЮСЯ. ВДЯГАЮСЯ. МИЮСЯ. ЇМ. А ВОДИ
СПОГАДІВ ТОПЛЯТЬ. І ВСЕ ПОВЕНЯМИ. АЖ ПО ТРАХЕЇ.
ХАПАЮ ЖИТТЯ НА ПОВНІ ГРУДИ. ХОЧ БИ ВДИХНУТИ.
ЩЕ ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ. І ТИ В МЕНІ, ЯК НЕРВ… БОЛИ…
Коментарі
Дописати коментар