Нормативні документи

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про мови

Цим Законом встановлюються загальні принципи мовної політики в Україні, правові та організаційні засади використання та розвитку державної мови та мов національних меншин України, права громадян на користування рідною мовою.{mos_smf_discuss:Політика}

Закон не регламентує мову приватного спілкування громадян України.

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про мови

1. Мовні питання регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 2. Державна мова в Україні

1. Під державною мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.

Державною мовою в Україні є українська мова.

2. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

3. Державна мова є обов'язковою для застосування в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності.

4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, а також усі суб'єкти власності і господарювання зобов'язані створювати необхідні умови для користування громадянами України державною мовою.

5. Державна мова є мовою міжнародних документів, що підписуються від імені України.

6. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України. Ця умова не поширюється на осіб, які мають психічні, фізичні вади (сліпих, глухих, німих та інших осіб).

7. Єдиною формою застосування державної мови в усіх сферах суспільного життя України є її нормативна форма. Норми української мови встановлюються словниками української мови.

Стаття 3. Мови національних меншин в Україні

1. Під мовами національних меншини (регіональними мовами) розуміються мови, які традиційно використовуються в межах певної території громадянами України, які утворюють групу, за своєю чисельністю меншу, ніж інше населення України; відрізняються від державної мови; до них не належать діалекти української мови або мови мігрантів.

2. Держава гарантує вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України.

3. Заходи щодо захисту й розвитку мов національних меншин не повинні звужувати сфери функціонування державної мови.

4. Мови національних меншин використовуються в культурній, освітній, інформаційній сфері та в інших, передбачених законодавством, випадках.

Стаття 4. Мови міжнародного спілкування

1. Мовами міжнародного спілкування є найпоширеніші у світі та закріплені в міжнародному праві офіційні та робочі мови Організації Об'єднаних Націй. Мовами міжнародного спілкування в Україні є г у англійська, іспанська, китайська, німецька, російська, французька мови

2. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, підвищенню мовної культури громадян України.

Стаття 5. Захист мов та гарантії прав громадян у мовній сфері

1. Держава дбає про розвиток і захист державної мови, забезпечує збереження фондів і пам'яток писемності, вживає заходів щодо їх повернення в Україну.

2. Держава дбає про розвиток і захист мов національних меншин.

3. Держава гарантує право кожному будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права і свободи від порушень і протиправних посягань.

4. Забороняється публічне приниження чи зневажання, умисне спотворення державної мови, мов національних меншин в офіційних документах, текстах та засобах масової інформації.

5. Заходи щодо розвитку і захисту державної мови, мов національних меншин здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, коштів благодійної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством.

Стаття 6. Задоволення мовних потреб закордонних українців

1. Україна надає всебічну допомогу в забезпеченні мовних потреб, збереженні і розвитку мовної самобутності закордонних українців на основі міждержавних договорів.

2. Мова органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності

Стаття 7. Мова роботи та актів органів державної влади та місцевого самоврядування

1. Мовою роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.

2. Закони України та інші нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою.

Стаття 8. Мова діловодства та документації

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи та організації, а також підприємства незалежно від форм власності здійснюють діловодство, ведуть облікову, звітну, фінансову, технічну та іншу документацію державною мовою.

2. Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, можуть використовуватися мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законодавством України.

3. Найменування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, установ, організацій, а також підприємств незалежно від форм власності, написи на печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою.

Для зовнішніх відносин на офіційних бланках документів поряд з ~ державною мовою може міститися найменування у перекладі на іншу мову.

Стаття 9. Мова офіційного листування

1. Офіційне листування та інші форми офіційних взаємовідносин між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, установами та підприємствами з адресатами в Україні ведуться державною мовою.

Стаття 10. Вимоги до посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників державних підприємств, установ та організацій щодо знання ними державно? мови

1. Посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівники державних підприємств, установ, організацій зобов'язані володіти державною мовою в обсязі, необхідному для виконання ними службових обов'язків.

2. Вимоги щодо знання та застосування державної мови включаються до положення про атестацію посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників державних підприємств, установ та організацій.

3. Незнання державної мови, ігнорування її під час виконання службових обов'язків кваліфікуються як службова невідповідність.

Стаття 15. Мова судочинства

1. Судочинство в Україні здійснюється державною мовою.

2. Під час розгляду справ у судах особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, забезпечується право ознайомлення з

І матеріалами справи, право брати участь у судових діях через перекладача, виступати в суді та подавати клопотання і наводити докази в письмовій формі рідною мовою, отримувати слідчі та судові документи в перекладі відповідною мовою.

Стаття 16. Мова провадження у справах про адміністративні правопорушення

1. Провадження у справах про адміністративні правопорушення в Україні здійснюється державною мовою.

2. Особи, які притягаються до адміністративної відповідальності і не володіють українською мовою, можуть виступати, а також подавати документи і наводити докази в письмовій формі рідною мовою та користуватися послугами перекладача.

Стаття 17. Мова нотаріального діловодства

1. Нотаріальне діловодство в Україні ведеться державною мовою.

2. Особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії і не володіє державною мовою, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені для ознайомлення іншою мовою нотаріусом або перекладачем.

Стаття 18. Мова арбітражного провадження

1. Арбітражне провадження в Україні здійснюється державною мовою.

2. Матеріали справи, оформлені українською мовою, надсилаються в органи арбітражу іншої держави в перекладі мовою цієї держави або іншою мовою, прийнятною для сторін.

Стаття 19. Мова попереднього (досудового) слідства, дізнання та прокурорського нагляду

1. Мовою роботи та актів з питань попереднього (досудового) слідства, дізнання та прокурорського нагляду є державна мова.

2. Мовою роботи органів прокуратури України з органами прокурорського нагляду інших держав та міжнародних організацій є державна мова, а також інша мова, прийнятна для сторін.

Стаття 20. Мова правової допомоги

1. Правова допомога фізичним і юридичним особам надається державною мовою.

2. Іноземцям, особам без громадянства, біженцям та юридичним особам іноземних держав правова допомога може надаватися також мовою, прийнятною для сторін.

Стаття 21. Мова обслуговування населення

1. Мовою обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями зв'язку, транспорту, охорони здоров'я, соціального захисту населення, торгівельними та іншими підприємствами, установами та організаціями, що діють у сфері обслуговування, є державна мова.

2. У місцевостях, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, обслуговування громадян може здійснюватися поряд з державною мовою також мовою відповідної національної меншини.

Стаття 22. Використання мов у міждержавних відносинах України

1. Мовою діяльності закордонних представництв України, зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних та інших установ України є державна мова та мова відповідної держави.

2. Мовами двосторонніх міжнародних договорів, угод та інших документів, що укладаються від імені України є державна мова та мова іншої сторони договору.

3. Мови багатосторонніх міжнародних договорів та інших документів, в яких однією із сторін є Українська держава, чи до яких вона приєднується, визначаються міжнародно-правовими документами.

4. В переговорах від імені України з представниками інших держав та міжнародних організацій використовується державна мова та інші мови, прийнятні для сторін.

5. Мова у сфері освіти, науки, культури та інформатизації

Стаття 23. Мова у сфері освіти та виховання

1. Держава забезпечує право громадян України на здобуття освіти державною мовою

2. Мовою навчання та виховання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах є державна мова.

3. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на виховання, навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

4. Вивчення державної мови в усіх освітніх закладах є обов'язковим.

5. Порядок і форми оволодіння державною мовою особами, які прибули на навчання в Україну з інших держав, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.

6. Громадяни України, які закінчують загальні середні та професійно-технічні навчальні заклади або вступають до вищих навчальних закладів, складають іспит з української мови.

7. Громадяни України, які закінчують вищі навчальні заклади незалежно від форми їх власності, для одержання документа державного зразка про вищу освіту складають державний іспит з української мови.

Стаття 24. Мова у сфері науки

1. Подання і захист праць на здобуття наукових ступенів здійснюється державною мовою.

2. Результати науково-дослідних робіт і наукові видання оформлюються та публікуються державною мовою.

3. У наукових виданнях, що публікуються державною мовою, основні наукові результати можуть подаватися іншими мовами.

4. У ніякових виданнях, що публікуються в Україні іншими мовами, основні наукові результати подаються державною мовою.

Стаття 25. Мова у сфері інформатизації

1. Інформатизація в Україні здійснюється державною мовою.

2. Програмне забезпечення комп'ютерів, що використовуються в роботі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, науково-дослідних, конструкторських установ, обчислювальних центрів, у сфері зв'язку, торгівлі, обліку, постачання, в закладах освіти і культури здійснюється в українській версії.

Стаття 26. Мова у сфері культури

1. Держава гарантує функціонування державної мови та мов національних меншин у сфері культури.

2. Держава сприяє пріоритетному розвиткові україномовного книговидання, кіно, театру, фольклорного, естрадного та інших музичних жанрів, випуску аудіовізуальної продукції українською мовою, а також здійсненню перекладів художніх, наукових та інших творів на українську мову.

3. Кінофільми, аудіо- та відеопрограми, що публічно демонструються в Україні, перекладаються державною мовою, або демонструються з українськими субтитрами, окрім навчальних та спеціальних програм, призначених для національних меншин, які готуються відповідними мовами.

4. Держава надає підтримку розвиткові традиційної української народної культури та культур національних меншин.

5. МОВА У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗВ'ЯЗКУ

Стаття 27. Мова засобів масової інформації

1. Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.

2. Мовою друкованих засобів масової інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.

3. Національним меншинам, їх громадським об'єднанням надається ефірний час для транслювання телевізійних та радіопередач, а також створюються умови для випуску друкованих видань рідною мовою.

4. Для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться державною мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення.

Стаття 28. Мова у сфері поштового зв'язку і телекомунікацій

1. Мовою у сфері поштового зв'язку і телекомунікацій є державна мова.

2. Поштово-телеграфна кореспонденція, замовлення на міжміські та міжнародні телефонні розмови, поштові грошові перекази від фізичних та юридичних осіб приймаються державною мовою. Поряд з державною мовою у місцевостях, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, може використовуватися мова відповідної національної меншини.

3. Підприємства зв'язку забезпечуються бланками та маркованою продукцією, виконаними державною мовою.

4. Міжнародні поштові відправлення оформлюються в порядку, визначеному міжнародними договорами України.

Стаття 29. Мова реклами

1. Тексти рекламних оголошень, повідомлень, інші форми аудіовізуальної рекламної продукції виконуються державною мовою.

2. Рекламні оголошення, повідомлення, інші форми аудіовізуальної рекламної продукції поряд з текстом державною мовою можуть містити переклад на мову національної меншини, виконаний меншим за розміром шрифтом.

3. Рекламна продукція іноземних фірм поряд з українською транслітерованою чи перекладеною назвою цієїфірми може містити її власну назву (логотип).

Стаття 30. Мова маркування товарів

1. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні, виконуються державною мовою.

2. Маркування товарів, що вивозяться за межі України, може здійснюватися й іншими мовами.

3. Імпортовані товари мають бути забезпечені україномовними сертифікатами, етикетками і відомостями про якість товару та інструкціями щодо їх використання.

4. Назва товарних знаках юридичних осіб, що зареєстровані в Україні — подаються державною мовою.

V. МОВА НАЗВ

Стаття 31. Мова топонімів і картографічних видань

1. Топоніми — географічні назви, назви адміністративно-територіальних ; одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів тощо утворюються і подаються державною мовою, а в разі потреби наводиться їх латино-алфавітний відповідник (транслітерація).

2. У місцевостях, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, поряд з топонімом державною мовою може відтворюватися його відповідник мовою національної меншини. Топонім мовою національної меншини розміщується під українським топонімом і виконується меншим за розміром шрифтом.

3. Відтворення українських топонімів іншими мовами здійснюється шляхом транслітерації назв у їхньому українському звучанні.

4. Іншомовні топоніми подаються державною мовою згідно з українським правописом.

5. Картографічні видання, призначені для використання в Україні, виготовляються і публікуються державною мовою.

Стаття 32. Мова імен громадян України

1. Громадяни України мають право іменуватися згідно з національними традиціями.

2. Прізвища, імена та по батькові громадян України подаються державною мовою відповідно до українського правопису. Кожний громадянин України має право на виправлення помилкового запису свого прізвища, імені та по батькові відповідно до законодавства України.

4. Іншими мовами прізвища, імена та по батькові громадян України передаються відповідно до встановлених нормативів.

VI. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОНАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬШСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ «ПРО МОВИ»

Стаття 33. Виконання та контроль за виконанням Закону

1. Виконання цього Закону покладається на Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, керівників установ, організацій та підприємств, незалежно від форм власності, в межах їхньої компетенції.

2. Контроль за виконанням цього Закону здійснюють Верховна Рада України, уповноважені центральні органи державної влади та представницькі органи місцевого самоврядування.

Стаття 34. Відповідальність за порушення Закону

1. Особи, винні у порушенні Закону України «Про мови», несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Закон України "Про мови" набирає чинності з дня його опублікування.

ї 2. Вважати такими, що втратили чинність:

ІР Закон Української РСР "Про мови в Українській РСР (Відомості І! Верховної Ради (ВВР) 1989, N 45, ст. 631, із змінами, внесеними згідно із | Законами N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст.85 N 594-ІУ 594-15 ) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159);

Постанова Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР" (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1989, N 45, ст. 632).

3. Внести наступні зміни до Законів України:

1) у Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N34, ст.451): Статтю 7 викласти у наступній редакції:

"Стаття 7. Мова освіти

Мова освіти визначається відповідно до Конституції України і Закону України «Про мови».

2) у Законі України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВ5?Г, 1999, N 28, ст. 230): Статтю 7 викласти у наступній редакції:

«Стаття 7* Мова (мови) навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

, Мова (мови) навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах ^ визначається відповідно до Конституції України і Закону України «Про II мови».

3) у Законі України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 46, ст. 393): Статтю 7 викласти у наступній редакції: «Стаття 1. Мова навчання і виховання у позашкільній освіті

Мова (мови) навчання і виховання у позашкільній освіті визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про мови».

4) у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст. 56): Статтю 3 викласти у наступній редакції:

«Стаття 3. Мова судочинства

1. Мова судочинства визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про мови».

5) у Законі України "Про нотаріат" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст. 383): Статтю 15 викласти у наступній редакції:

«Стаття 15. Мова нотаріального діловодства

Мова нотаріального діловодства визначається відповідно до

Конституції України і Закону України «Про мови». Особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії і не володіє державною мовою, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені для ознайомлення іншою мовою нотаріусом або перекладачем».

4, Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити видання відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ВІКТОР ЮЩЕНКО

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту Закону України «Про мови»

1. Обгрунтування необхідності прийняття Закону

Внесення законопроекту викликано необхідністю удосконалення мовного законодавства України у зв'язку з сучасним станом української мови. Запропонований проект Закону України "Про мови" є новою редакцією Закону Української РСР "Про_ьшви в Українській РСР" (1989р.), що є застарілим і не відповідає реаліям сучасного життя.

2. Цілі і завдання прийняття Закону

Закон «Про мови» має на меті визначити обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування, обов'язки посадових осіб на території України щодо використання у їх роботі української мови як державної мови в Україні та мов національних меншин, а також відповідні права громадян України щодо користування рідною мовою та українською мовою як державною. Закон має на меті врегулювання використання мов у сфері освіти, науки, культури, інформатизації, зв'язку, інформаційного простору України та у власних назвах.

3. Загальна характеристика і основні положення Закону

Цим проектом Закону встановлюються правові засади використання української мови як державної мови та мов національних меншин в Україні. Законопроект складається з семи розділів, 34 статей. Положення законопроекту передбачають беззаперечне право громадян України інших національностей користуватися рідною мпвою та міжнародними мовами і не суперечать їх конституційним правам. Законопроект «Про мови» уточнює статус української мови як державної, визначає норми державної мови України. Законопроектом визначені сфери застосування державної мови та мов національних меншин, а також державні гарантії підтримки і захисту української мови як державної мови в Україні та мов національних меншин. Законопроект гарантує відповідні мовні права, як громадянам України, так і іноземцям, а також українцям, які проживають за межами України.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Законодавство України про мови складається з Конституції

України, Закону України "Про мови в Українській РСР", Рішенні

Конституційного Суду України у справі N 1-6/99 про офіційне

тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування

державної мови органами державної влади, органами місцевого

самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних

" закладах України (справа про застосування української мови) від 14 грудня

1999 року, інших нормативно-правових актах та міжнародних договорах

України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Реалізація положень даного законопроекту після його прийняття вимагає внесення змін до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про нотаріат», до Господарського процесуального Кодексу України, що передбачені розділом VII цього законопроекту.

Українська література

Вивчення української літератури в 5-8 класах здійснюватиметься за навчальною програмою (зі змінами, затвердженими наказами  Міністерства  від 04.08.2014 № 895, від 29.05.2015 № 585 ): Українська література. 5-9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Освіта, 2013.

У 9 класах – за програмою: Українська література. 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів К.: Ірпінь: Перун, 2005 (зі змінами, затвердженими наказом  Міністерства  від  29.05.2015 № 585).

Вивчення української літератури в 10-11 класах загальноосвітніх навчальних закладів – за програмами, затвердженими  наказом Міністерства від 28.10.2010 № 1021, крім академічного рівня та рівня стандарту.  Рівень стандарту та академічний рівні затверджені наказом  Міністерства  від  14.07.   2016 № 826).

Програми розміщені на офіційному сайті МОН за посиланням:http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html.

  Науково - методичною радою з питань освіти МОН  протягом 2015-2016 навчального року схвалено для використання в загальноосвітніх навчальних закладах навчальні програми курсів за вибором та факультативів з української літератури:

 «Поетика», 5-6 класи (автор О.Колінченко );

 «Казка як епічний жанр», 5-7 класи (автори Є.Квітень, А.Ткач );

 «Література рідного краю», 5-11 класи (укладачі П.Ходанич,  Л.Ходанич,  Т.Гнаткович );

 «Літературне краєзнавство», 5-11 класи (автори  А.Ткач, Я.Пінтяк );

 «Звичаї та обряди українського народу в контексті художньої літератури», 8 (9) класи (автори А.Ткач, Н. Клим );

 «Слов’янська міфологія у творчому доробку українського письменства», 8-11 класи (укладач К.Богачук );

 «Українознавство», 9 клас (автор І.Головай );

 «Основи зорової (візуальної) поезії», 9-11 класи (автор  О.Колінченко) ;

    «Українська література. 5-11 класи»  (укладачі  О.Береш, Т.Гнаткович, О.Ківеждій, Н.  Ребрик,  М.Шкурда ).

 «Сучасне франкознавство», 10-11 класи (укладач Н.Бондаренко).

Звертаємо увагу на зміни, внесені в 2015 році  до  навчальних  програм з української літератури для 8 та 9 класів.

                                     8 клас ( програма 2013 року)

Вилучено з програми поезію Лесі Українки «Ви щасливі, пречистії зорі», твори В. Самійленка, Остапа Вишні, повість О.Бердника «Хто зважиться – вогнем наречеться».

     Включено в програму  твір  Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало», повість Юрія Винничука «Місце для дракона».

   Вилучено літературознавчі поняття: силабо-тонічне віршування», «трискладові віршові розміри»,  «асоціативні образи», «літературний характер», «психологізм».

Курс української літератури  у 8 класі структуровано за такими взаємопов’язаними тематично-проблемними блоками: «Усна народна творчість», «Світ української поезії», «Національна драма»,  «З української прози», «Український гумор і сатира».

До кожного з них відповідно до вікових особливостей учнів підібрані тексти, які за своїм змістом дають можливість максимально репрезентувати ту чи іншу тему.

9 клас (програма 2005 року)

Вилучено з програми твори: баладу «Бондарівна», Притчу про сіяча, трактат Г.Сковороди «Вступні двері до християнської добронравності», повість Г.Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма», поезію  М.Костомарова «Соловейко»,  поему Т.Шевченка «Великий льох», поетичні твори П.Куліша: «До рідного народу», «Троє схотінок», «Заворожена криниця», тему «З  літератури XX століття».

Додано вірш Т.Шевченка «Заповіт».

Оповідання Марко Вовчок «Максим Гримач»  замінено на повість «Інститутка».

Вилучено літературознавчі поняття: «силабо-тонічне віршування», «літературний напрям», «течія», «психологізм у літературі», «роман-хроніка».

Звертаємо увагу, що запропонована у програмі кількість часу на вивчення кожного розділу, теми є орієнтовною, учитель може її змінювати  (у межах 70 годин). Резервний час може використовуватися для уроків розвитку мовлення, контрольного оцінювання, різних видів творчих та інших  робіт (екскурсій, диспутів, семінарів).

В основній школі біографія письменників загалом не вивчається, вона згадується лише вибірково, диференційовано. З 9-го класу зміст навчального матеріалу доповнюється розглядом біографій письменників, хоча й у доступних межах.

      До навчальної програми з української літератури (10-11 класи, рівень стандарту та академічний рівень) внесено такі зміни:

10  клас

Вилучено з програми теми: Вступ.

Вилучено з програми твори: поезії І.Франка «Безмежнеє поле…»,«Розвивайся, ти високий дубе…»,  Лесі Українки «І ти колись боролась, мов Ізраїль», «Все-все покинуть, до тебе полинуть…», «To be or not to be?».

Змінено кількість годин на вивчення творчості: Панаса Мирного (2 год.), Івана Карпенка-Карого (4 год.), М. Старицького (2 год.), І. Франка (10 год.), Б. Грінченка (2 год.), М. Коцюбинського (6 год.), Лесі Українки (8 год.), В. Винниченка (3 год.), узагальнення та систематизацію вивченого – 4 год.).

Змінено послідовність вивчення тем: творчість Б. Грінченка вивчатиметься перед творчістю І. Франка.

Конкретизовано назву твору М. Старицького: «Облога Буші».

11 клас

Вилучено з програми теми: творчість Г. Косинки; Вступ до теми «Драматургія другої половини ХХ – поч. ХХІ ст.»; Українська російськомовна поезія; огляд прози У. Самчука, Т. Осьмачки, Д. Гуменної, Н. Королевої («Еміграційна література (огляд)»).

Вилучено з програми твори: новелу Ю. Яновського «Подвійне коло»; усмішку Остапа Вишні  «Як варити і їсти суп з дикої качки»; поезії В. Стуса «Мені зоря сіяла рано вранці», «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе».

Змінено кількість годин на вивчення творчості: П. Тичини (3 год.), Ю.Яновського (2 год.), Богдана-Ігоря Антонича (1 год.), О. Довженка (4 год.), Л. Костенко (5 год.), Олеся Гончара (2 год.), В. Шевчука (4 год.), Узагальнення та систематизацію вивченого (3 год.).

Зменшено кількість творів для вивчення напам'ять: Богдан-Ігор Антонич – 1 поезія; творчість поетів-шістдесятників – 1 поезія; Л. Костенко – 1 поезія.

Вилучено літературознавчі поняття: «повість-хроніка», «театр корифеїв», «віршові розміри (повторення)», «взаємопроникненні літературних родів» (10 клас); «художній час і простір», «умовність зображення» (11 клас).

Уведено поняття: «психологічна новела» (10 клас).

Вилучено конкретизацію видів творчих робіт. Їх вибір віддано на розсуд вчителя.

Внесено зміни до анотацій програм і Державних вимог до рівня навчальних досягнень учнів.   

З метою рівномірного розподілу навантаження учнів протягом навчального року подаємо рекомендовану кількість видів контролю з української літератури (за класами). Поданий у таблиці розподіл годин є мінімальним і обов’язковим для проведення в кожному семестрі. Учитель-словесник на власний розсуд може збільшити кількість видів контрою відповідно до рівня підготовки учнів, особливостей класу тощо.

Обов’язкова кількість видів контролю

5–9 класи

Класи	5		6		7		8		9
Семестри	І	ІІ	І	ІІ	І	ІІ	І	ІІ	І	ІІ
Контрольні роботи у формі: контрольного класного твору; виконання інших завдань (тестів, відповідей на запитання тощо)	2 – 2	3 1 2	3 1 2	3 1 2	3 1 2	3 1 2	3 1 2	3 1 2	3 2 2	3 2 2
Уроки розвитку мовлення*	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)
Уроки позакласного читання	2	2	2	2	2	2	2	2	1	1
Перевірка зошитів	4	5	4	5	4	5	4	5	4	5

У 8-9 класах з поглибленим вивченням української літератури пропорційно збільшується кількість контрольних робіт та уроків розвитку мовлення (на розсуд учителя-словесника визначається кількість і види контрольних робіт).

10-11 класи

Класи	10		11			10		11
Семестри	І	ІІ	І	ІІ		І	ІІ	І	ІІ
	Рівень стандарту, академічний					Профільний рівень
Контрольні роботи у формі: контрольного класного твору; виконання інших завдань (тестів, відповідей на запитання тощо)	3 1 2	3 1 2	3 1 2	3 1 2		4 1 3	4 1 3	4 1 3	4 1 3
Уроки розвитку мовлення*	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)		2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)	2 (у+п)
Уроки позакласного читання	1	1	1	1		2	2	2	2
Перевірка зошитів	4	5	4	5		4	5	4	5

У кожному семестрі обов’язковим є проведення двох уроків розвитку мовлення: одного уроку усного розвитку мовлення, а другого – письмового. Умовне позначення у таблиці – (у + п).

 Оцінку за ведення зошита з української літератури виставляють у кожному класі окремою колонкою в журналі раз на місяць і враховують як поточну до найближчої тематичної. Під час оцінювання зошита з літератури слід ураховувати  наявність різних видів робіт; грамотність (якість виконання робіт); охайність; уміння правильно оформлювати роботи (дотримання вимог   орфографічного режиму).

 Оцінка за контрольний твір з української літератури є середнім арифметичним за зміст і грамотність, яку виставляють в колонці з датою написання роботи, надпис у журнальній колонці «Твір»не робиться. 

Оцінку за читання напам’ять поетичних або прозових творів  з української літератури виставляють у колонку без дати з надписом  «Напам’ять».         

   Під час підготовки вчителів до уроків радимо використовувати періодичні фахові видання:  журнали «Дивослово», «Українська мова і література в школі», «Українська мова і література в школах України», «Українська  література в загальноосвітній школі», газету «Українська мова та література».

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 161/215

Про Концепцію державної мовної політики

Ураховуючи необхідність вироблення послідовного і виваженого підходу до вирішення мовних питань, з метою забезпечення додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, задоволення мовних потреб громадян України, керуючись статтею 10 та відповідно до частини другої статті 102 Конституції України, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовностіпостановляю:

1. Схвалити Концепцію державної мовної політики (додається).

2. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити у тримісячний строк план заходів, спрямованих на забезпечення реалізації Концепції державної мовної політики, схваленої цим Указом, передбачивши, зокрема, заходи щодо:

розроблення та затвердження Державної програми розвитку і функціонування української мови та мов національних меншин на 2011 – 2015 роки, забезпечення її виконання;

удосконалення законодавства про мови;

розвитку мережі та поліпшення навчально-методичного забезпечення дошкільних, загальноосвітніх, вищих навчальних закладів для виховання і навчання українською мовою;

розширення застосування української мови в засобах масової інформації, сфері культури, освіти і науки.

3. Центральним та місцевим органам виконавчої влади забезпечити реалізацію положень Концепції державної мовної політики, передбачати кошти на фінансування відповідних заходів.

Президент України П.Порошенко

СХВАЛЕНО
Указом Президента України

КОНЦЕПЦІЯ
державної мовної політики

Мовна політика посідає чільне місце в системі державних пріоритетів, оскільки її стратегічним завданням є забезпечення неухильного додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин та задоволення мовних потреб громадян України.

Концепція державної мовної політики (далі – Концепція) розроблена відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини в мовній сфері.

Сучасний стан мовної ситуації в Україні та визначення проблем, на розв'язання яких спрямована Концепція

Українська мова як засіб спілкування та інтелектуального виявлення особистості відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності та історичної пам'яті. Згідно з частиною першою статті 10 Конституції України українська мова є державною мовою в Україні. Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп у справі про застосування української мови, положення про українську мову як державну міститься у розділі І «Загальні засади» Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної (офіційної) мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття «конституційний лад». Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові (частина третя статті 5 Конституції України). Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації, єдності України.

Незважаючи на задекларованість державного статусу української мови, аналіз мовної ситуації в державі свідчить про наявність політичних спекуляцій щодо її використання, що суперечить інтересам національної безпеки України, ставить під загрозу її суверенітет. Для усунення такої загрози необхідно розширити сферу застосування української мови, стимулювати формування і захист національного мовно-культурного та мовно-інформаційного простору. Держава повинна забезпечити безумовне виконання конституційної норми про всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Відповідно до Конституції України в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. За законодавством в офіційному спілкуванні поряд із державною мовою можуть застосовуватися мови національних меншин у тих місцевостях, де кількість носіїв таких мов становить більшість населення. Статус української мови як державної не позбавляє громадян України права вільно використовувати будь-яку мову для приватного спілкування та задоволення інших потреб. Водночас забезпечення розвитку мов національних меншин не повинно перешкоджати розвитку державної мови, її функціонуванню в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Держава опікується також задоволенням мовних потреб українців, які проживають за межами держави, шляхом надання відповідної допомоги центрам української культури, громадським організаціям та культурно-освітнім закладам за кордоном.

Аналіз причин виникнення мовної проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання

Незалежна Україна успадкувала деформовану мовну ситуацію, що склалася внаслідок асиміляції українців. У минулому під гаслами боротьби з «малоросійським сепаратизмом» та «українським буржуазним націоналізмом» знищувалася мовно-культурна ідентичність українців, їх природне бажання зберегти українську мову розглядалося як прояв прагнення до державної незалежності.

Мовна ситуація, що склалася в Україні, значною мірою є наслідком широкого застосування прямого і прихованого примусу, спрямованого на запровадження обмежень щодо використання української мови з метою її поступового витіснення з усіх сфер суспільного життя. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, українці становлять 77,8 відсотка населення України, тоді як українську мову визнає рідною лише 67,5 відсотка. У багатьох регіонах України в міській комунікації, масовій культурі, інформаційному просторі домінує російська мова.

Нормалізації мовної ситуації в державі заважають не лише відсутність ефективної державної мовної політики, але й політизація мовного питання, політичні спекуляції з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил, які свідомо прагнуть викликати штучне протистояння в суспільстві. Надання статусу державної мови іншим мовам неминуче спричинить не лише швидке витіснення української мови з офіційного спілкування, а й дальше звуження сфери її використання.

В умовах ринкової економіки, реалій відкритого суспільства, помітного скорочення чисельності населення в сільській місцевості та іноземної мовно-культурної експансії відбувається посилення процесів деукраїнізації мовно-культурного і мовно-інформаційного простору, що призводить до масового порушення мовних прав українців.

Негативні тенденції виявляються на ринку друкованих засобів масової інформації. Національний мовно-культурний і мовно-інформаційний простір заполонила іноземна продукція, а в деяких регіонах застосування української мови в телерадіоефірі залишається мінімальним. Незадовільною є й ситуація на книжковому ринку та у видавничій справі. Вироблена в Україні книжкова продукція виявляється не завжди конкурентоспроможною і не може задовольнити масовий попит.

Мета Концепції та основні завдання щодо розв'язання мовних проблем

Метою Концепції є визначення стратегічних пріоритетів і орієнтирів у подоланні деформацій національного мовно-культурного та мовно-інформаційного простору, забезпеченні мовних прав громадян та єдності України.

Пріоритетом державної мовної політики має бути утвердження і розвиток української мови - визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі та є базовим системоутворюючим складником української державності й Українського народу – громадян України всіх національностей.

Держава повинна забезпечити безумовне виконання конституційної норми щодо всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Громадяни України, незалежно від етнічного походження, переконань та займаної посади, повинні володіти українською мовою як мовою свого громадянства. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, є неодмінною умовою набуття громадянства України.

Володіння українською мовою посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування є однією з обов'язкових умов для зайняття відповідних посад. Положення Конституції України зобов'язують посадових і службових осіб застосовувати державну –українську мову як мову офіційного спілкування під час виконання ними службових обов'язків, у роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України.

Принципове значення для майбутнього української мови має національна мовна свідомість і національна гідність. У цьому чільна роль належить, насамперед, вищому керівництву держави, яке своїм особистим прикладом і зусиллями має утверджувати престиж української мови.

Державна мовна політика має бути спрямована на утвердження поваги до української мови та мов національних меншин, будь-які прояви зневаги є неприпустимими. Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному ґрунті тягнуть за собою відповідальність, установлену законом.

Основні завдання Концепції мають сприяти:

забезпеченню безумовного додержання норм статті 10 Конституції України та законодавства про мови;

утвердженню української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, а також під час здійснення посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування представницьких функцій у міжнародному спілкуванні;

посиленню функції державної мови як об'єднавчого і консолідаційного чинників в українському суспільстві, засобу зміцнення державної єдності України;

підвищенню загальної мовної культури населення, розвитку мов національних меншин, задоволенню мовних потреб українців, які проживають за межами України;

захисту мовно-культурного та мовно-інформаційного простору України;

забезпеченню гідного місця української мови у всесвітньому мовно-інформаційному просторі;

створенню умов для вивчення громадянами України мов міжнародного спілкування.

Пріоритетами у реалізації державної мовної політики мають бути:

приведення практики застосування законодавства про мови у відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп (справа про застосування української мови);

приведення Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» у відповідність з об'єктом та цілями Хартії в її автентичній редакції;

створення належної законодавчої бази щодо державної підтримки книговидання, засобів масової інформації, пісенної продукції українською мовою та мовами національних меншин;

забезпечення права громадян на одержання інформації українською мовою, в тому числі через друковані засоби масової інформації (пресу), рекламу, а також на перегляд іноземних фільмів, дубльованих або озвучених чи субтитрованих українською мовою;

розвиток українського сегмента Інтернету та комп'ютерного забезпечення українською мовою;

забезпечення відповідно до законодавства утворення та передачі українською мовою географічних назв;

поліпшення якості українського мовлення на вітчизняних теле- і радіоканалах;

розроблення та затвердження державних цільових програм з питань розвитку української мови;

створення системи дієвого контролю за додержанням законодавства про мови та механізму його здійснення;

удосконалення інституціонального забезпечення реалізації державної мовної політики, підвищення престижу української мови, виховання української мовної свідомості та національної гідності;

завершення роботи над єдиним загальнонаціональним правописом та забезпечення науково обґрунтованого нормування і вдосконалення української мови;

розвиток національної словникової бази та забезпечення вільного доступу до неї;

дослідження і популяризація давніх писемних пам'яток, збереження та вивчення діалектів української мови для її розвитку і збагачення;

вироблення дієвих механізмів захисту української мови та мов національних менших України від будь-яких проявів публічного приниження чи зневажання;

моніторинг мовної ситуації в Україні, висвітлення актуальних проблем державної мовної політики в засобах масової інформації.

Шляхи і способи розв'язання мовних проблем

Для реалізації державної мовної політики необхідно підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України проекти відповідних законів, визначити центральний орган виконавчої влади з питань державної мовної політики, розробити та забезпечити виконання державних цільових програм, уживати заходів для підтримки громадських ініціатив, налагодження конструктивного діалогу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування і громадськими організаціями щодо розв'язання мовних проблем.

Ефективна реалізація державної мовної політики потребує чіткої координації дій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України, громадських організацій і творчих спілок, підприємств, установ та організацій.

Фінансове забезпечення реалізації Концепції

Фінансування заходів з реалізації Концепції здійснюватиметься за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, інших не заборонених законодавством джерел.

Очікувані результати реалізації Концепції

Реалізація Концепції сприятиме створенню належного національного культурного та мовно-інформаційного простору, забезпеченню правових, економічних та організаційних умов для гарантування мовних прав громадян України та єдності держави.

Планомірне виконання завдань мовної політики відповідно до цієї Концепції має створити умови для утвердження державності української мови, підвищення її престижу, набуття нею рис перспективності і авторитетності, а також забезпечити вільний і безконфліктний розвиток мовної самобутності національних меншин України.

Глава Секретаріату Президента України В.УЛЬЯНЧЕНКО  

Додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641

Методичні рекомендації

щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.

Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану – промовистого свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.

Актуальним є організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Героїчні й водночас драматичні й навіть трагічні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над родинами учасників ATO, які цього потребують. В цілому важливим є формування засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.

З огляду на це рекомендуємо:

По-перше, виокремити як один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів - Герба, Прапора, Гімну.

По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.

По-третє, системно здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.

По-четверте, важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування  нею повинно стати пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України.

По-п’яте, формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці.

  Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності.

У навчально-виховний процес  мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

Завдяки результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює  освітнє середовище, в якому вона перебуває. Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно до особливостей  області, школи, класу,  його мікрогруп та індивідуальних особливостей самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше.

З метою створення умов для реалізації кожної особистості та підтримки творчого, інтелектуального, духовного потенціалу нашої нації необхідно модернізувати  систему викладання української мови, а саме:

- у навчально-виховній діяльності неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму;

- формувати інформаційно й емоційно самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення школярів до величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову, її закони, систему її виражально-зображальних засобів;

- виховувати відповідальне ставлення до рідної мови, свідомого нею користування;

- сприяти вияву українського менталітету, способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю української мови як коду праісторичної пам’яті;

- плекати розвиток духовної, емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови;

-  через мовне посередництво долучати школярів до національної історії, до різних масивів національної культури, до глибинної сутності народного життя;

- здійснювати розвиток мовлення не тільки на уроках української мови і літератури, а й під час вивчення всіх інших предметів.

Також навчальні заклади мають проводити інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування  толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей за участю психологів, істориків, працівників  кримінальної міліції.

Водночас необхідно активізувати співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського  та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді  духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві.

У контексті зазначеного вище, надаємо методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Українська мова і література

    Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації.

Основна мета навчання української мови полягає у формуванні національно  свідомої, духовно багатої мовної особистості. Одним із завдань є формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень.

Велике значення на уроках української мови (особливо в 5-9 класах) має послідовне й системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь: лелека, калина, кладка, чорнобривці, вишиваний рушник і под. Саме вони сприяють формуванню національної картини світу наших учнів, закорінюють нові покоління в ґрунт духовності. Збагачення учнівського словника колоритними фразеологічними одиницями, що витворені попередніми поколіннями, позитивно позначатиметься на розвиткові образного мислення, розумінні ментальності свого народу: або пан, або пропав; у степу і хрущ м’ясо; береженого Бог береже, а козака – шабля; де два козаки, там три гетьмани і под. Тому радимо на кожному уроці збагачувати словник учнів щонайменше однією такою ідіомою. Важливо навчати любові до рідної мови не деклараціями, а вишуканими зразками української мови – багатої і гнучкої в передаванні найтонших відчуттів людини (мова творів Л. Костенко, В. Симоненка, Є. Гуцала, М. Стельмаха, О. Довженка).

Пріоритетним завданням словесника також має бути руйнування стереотипу неповноцінності української мови, який упродовж попередніх поколінь з різних ідеологічних причин насаджувався в свідомості українців. Аби учні сприймали українську мову як сучасну, європейську, багату, культурну, розвинену, треба широко й системно демонструвати повнокровність і спроможність нашої мови в усіх сферах життя. Для реалізації цього завдання слід добирати дидактичний матеріал різних тематичних груп: мистецтво, дозвілля, техніка, Інтернет, салон краси, одяг, здоров’я, спорт, наука, кулінарія, офіс, транспорт тощо. Використання сучасних текстів у шкільних підручниках української мови сприяє руйнуванню згаданого вище стереотипу щодо можливостей і спроможності сучасної української мови. Порушена проблема дуже важлива для формування мовної особистості,  тому доцільно широко використовувати, крім класичного, ще й цікавий дидактичний матеріал із сучасного життя для опанування мовних явищ.

    Метою української літератури є виховання національно свідомого громадянина України,  формування  й утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей.

З огляду на національно-патріотичний аспект у навчанні української літератури зробимо окремі акценти на змістових і дидактичних складниках.

5-8 класи. Під час вивчення міфів, легенд, народних переказів і казок, календарно-обрядових й історичних пісень (фольклорних творів) варто звертати увагу на те, що їхні герої – це позитивні й негативні моделі наших пращурів-українців: світлі персонажі Сварог, Берегиня, Білобог протиставляються темним силам Чорнобогові і  ящерам. Розмова про героїчні вчинки Хмельницького, Морозенка, Кармалюка має формувати чітке розуміння наступності поколінь, відгомін колишніх перемог у сучасному житті: справжні герої жили не лише в минулому, вони були в нашій недавній історії, є і серед нас, тобто ми, сучасні українці, - нащадки духовно і фізично сильних людей. Аналіз сюжетів народних творів має сприяти формуванню в учнів морально-етичних цінностей, усвідомлення себе як частини великого етносу з величною історією. Вивчаючи літописні оповідання в сучасних перекладах В. Близнеця, драматичний твір О. Олеся “Ярослав Мудрий”, обов’язково треба унаочнювати виклад літературно-історичного матеріалу через демонстрацію архітектурних пам’яток, які є найкращим свідченням високої обдарованості наших предків: зображення Києво-Печерської лаври, Софії Київської, Золотих воріт, пам’ятників засновникам Києва, княгині Ользі, Ярославові Мудрому і под. Ознайомлюючи учнів із життям і творчістю Т. Шевченка, педагог може  розповідати не лише про важке дитинство поета, а висвітлювати його талановитість, багату фантазію, творчу уяву (пошуки малим Тарасом стовпів, що підпирають небо; відгуки батька про незвичайного сина, багатий світ українських традицій і звичаїв, у якому зростав майбутній поет), робити акцент на красі українських пейзажів і споконвічного прагнення наших пращурів жити в гармонії з рідною природою (“Садок вишневий коло хати”, “За сонцем хмаронька пливе...”). Розповідь про життя Лесі Українки та її поезії (“Як дитиною, бувало...”, “Давня казка” та ін.) варто робити в позитивістському ключі: людина – сильна особистість; будь-які труднощі загартовують людину; мужність і оптимізм завжди перемагають зло й несправедливість. Узагалі, бесіди про минуле нашого народу треба проводити в оптимістичному аспекті, наголошувати на світлих сторінках української історії, а про труднощі варто говорити як про чинники, які робили нас, українців, сильнішими й досвідченішими. Саме такий підхід формуватиме в учнів любов і повагу до рідної землі, вироблятиме стійкий імунітет до негативних викликів сучасного суспільства. Ні в якому разі не треба применшувати ролі гумористичних творів у формуванні сильної особистості: співомовки С. Руданського, гуморески П. Глазового, байки Л. Глібова мають переконувати учнів у тому, що вміти сміятися із себе – це риса сильної людини, почуття гумору – ознака духовно здорової особистості як у минулому (гумор козаків у співомовках С. Руданського), так і сьогодні ( “Тореадори з Васюківки” В. Нестайка). Важливим складником національного виховання є культивація таких важливих концептів, як “Україна”, “мати”, “хата”, “лелека”, “вишиваний рушник” і под. Саме вони міцною ниткою духовності прив’язують людину до свого дому, стежки, до близької чи рідної людини, а саме на них тримається сучасний світ із його труднощами й викликами, саме вони цементують свідому особистість з багатим духовним світом. Тому вивчення таких творів, як “Лебеді материнства” В. Симоненка, “Любіть Україну” В. Сосюри, “Дорогою ціною” М. Коцюбинського має бути не декларативним, а  глибоко змістовним, із розкриттям символів, із застосуванням особистісно орієнтованих підходів, із проекціями в сучасне життя.

9-11 класи. Починаючи з 9 класу, учні вивчають системний курс літератури за хронологічним і мистецько-стильовим принципами. Повноцінно і якісно виконати це завдання можна лише розглядаючи наші мистецькі явища в міжнаціональному й світовому контекстах. Саме національна ідентифікація й усвідомлення себе українцем – представником одного з давніх і культурних народів світу – відбувається під час вивчення літератури бароко, поеми “Енеїда” І. Котляревського, поеми “Гайдамаки” Т. Шевченка, повісті “Облога Буші” М. Старицького, новели “Intermezzo” М. Коцюбинського, новели “За мить щастя” О.Гончара, роману “Диво” П. Загребельного.

 Глибокий аналіз подій, учинків героїв названих творів сприятиме формуванню важливого розуміння того, що упродовж історії людства українці, як і інші народи, безпосередньо брали участь у виробленні системи загальнолюдських цінностей, збагачували світову мистецьку скарбницю художніми шедеврами. Таке розуміння історичного процесу гартуватиме гордість за свій народ, а отже, формуватиме патріотичну особистість. З огляду на це вчителі-філологи мають на високому професійному рівні переконливо продемонструвати мистецькі переваги кожного художнього твору, які вивчають у 9-11 класах. Осягнення літературної спадщини буде повноцінним лише за активного навчання, яке можна зреалізувати через застосування особистісно орієнтованого підходу в навчанні, проблемно-пошукового методу, використання проектної технології тощо. Словесник має приділяти велику увагу мистецькому контексту (живопис, архітектура, скульптура, музика) й міжпредметним зв’язкам (іноземні мови, зарубіжна література, історія України, всесвітня історія) з метою успішної реалізації завдань національного патріотичного виховання на уроках української літератури в старших класах. Як можна повноцінно осягнути сутність імпресіоністичної манери письма (твори М. Коцюбинського, В. Винниченка, Григорія Косинки, Миколи  Хвильового, К. Гамсуна) без аналізу цієї стильової течії в живопису (роботи В. Ван Гога, К. Моне, О. Ренуара, Е. Дега, О. Мурашка). Вивчення художніх творів у тісних зв’язках зі світовим мистецтвом і історією сприятиме усвідомленню українця як повноцінної особистості з багатим духовним світом і неповторним колоритом.

Нині відбувається активний процес дослідження творчості митців, чиї імена були безпідставно забуті ,визначається їхнє місце в літературі свого часу і в духовній скарбниці сучасності. У цих дослідженнях й оцінці допомагають нам «Історія українського письменства» Сергія Єфремова, «Історія української літератури» Дмитра Чижевського, літературознавчі праці Михайла Грушевського, Григорія Костюка, Михайла Возняка та інших.

Учитель має продумати систему роботи над формуванням національно-патріотичної вихованості учнів упродовж вивчення поетичних, прозових і драматичних творів художньої літератури.

Створена й апробована система роботи з питань патріотичного виховання під час вивчення творів Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Барки, У. Самчука, Т. Осьмачки, В. Сосюри, О. Гончара,О.Довженка, П. Загребельного,                       В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса та інших письменників передбачає виховання любові до Батьківщини, рідної мови, історії та культури, почуття національної самосвідомості, господаря власної землі, повагу до славних синів і дочок України,шанобливе ставлення до культур усіх народів світу, відповідальність кожного за долю нації.

В основу системи патріотичного виховання на уроках української літератури потрібно покласти правдиве слово про свій народ, його споконвічне прагнення розбудовувати Українську державу. Творчі зусилля кожного вчителя мають бути спрямовані на те, щоб підвищити виховний рівень сучасного уроку та його творчий потенціал, створити оптимальні можливості для розвитку самостійного творчого мислення учнів, активізації їхньої пізнавальної діяльності,формування патріотичних почуттів під час вивчення літератури. Тому національно-патріотичне виховання на уроках літератури має здійснюватися на основі проблемного вивчення художніх текстів, де є активна чи пасивна позиція героїв у ставленні до проблем національного відродження; їхньої системності, де домінантою є настанови до національного відродження. Якісна зміна у викладанні української літератури сприятиме становленню і розвитку насамперед національно свідомої особистості, бо в почуттях і характерах учнівської молоді домінуватиме не космополітизм, а український патріотизм, бажання жити і працювати задля розквіту Української держави.

 Однією із центральних проблем у творчості вітчизняних письменників є збереження національних культурних цінностей Образи рідного слова, (О.Олесь «О слово рідне…»), собору (О.Гончар «Собор» ), червоної калини ( В.Стус « Ярій, душе» ), які символізують духовні набутки народу, порівняння мови з хлібом (Л.Костенко «Біль єдиної зброї»), що підносить національно-мовну проблему до рівня найвищих життєвих проблем, протиставляється картинам нищення культурних надбань українців, у відтворенні яких головну роль відіграють образи з негативним емоційним зарядом: Мина Мазайло,його дружина і дочка, тьотя Мотя ( М.Куліш «Мина Мазайло»), Володька Лобода (О.Гончар «Собор»), біла стужа, чорні води ( В.Стус «Ярій, душе…»). Ці образи уособлюють тих, хто втілює в життя антинаціональну політику або є прикладом духовної аморфності. Про таке психологічне явище, як розбрат між різними частинами українського народу,нехтування загальнолюдськими та народними морально-етичними нормами, що значно знижувало шанси національного відродження України, говоримо при вивченні оповідання М.Хвильового «Мати»,роману Ю.Яновського «Вершники» (новела «Подвійне коло»), вірша    В. Стуса «За літописом Самовидця». Засобами літератури повинні формуватися складники патріотичної вихованості, які ґрунтуються на життєвих стереотипах українського народу і узгоджуються з народними уявленнями про високі виміри морального, етичного, духовного, гуманістичного, відображають національний менталітет. Щоб художні твори посіли належне місце у формуванні складників вихованості патріотичних почуттів в учнів, на уроках української літератури необхідно моделювати ситуації, які сприятимуть розумінню учнями суспільно-політичних явищ, змальованих автором у творі,проводити аналогії із сучасністю; через мистецтво слова пробуджувати національну свідомість.