Збірник диктантів з української мови для 6 кл

Стаття «Багатство і філігранність української фразеології у художній літературі»

У сучасному українському мовознавстві питаннями фразеології займалися й займаються такі дослідники, як Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, Я.А.Баран, В.М. Білоноженко, М.Т. Демський, А.П.Коваль, Ф.П.Медведєв, В.М.Мокієнко, О.О.Селіванова, Л.Г.Скрипник, В.Д.Ужченко, Д.В.Ужченко, Г.М. Удовиченко, О. Юрченко та багато інших.

Проте питання природи фразеологізмів, особливості їх становлення й функціонування, семантика та структура не є на сьогодні достатньо вивченими. Тому системний виклад стану вивчення фразеології в сучасній лінгвістиці, а також розгляд проблем використання української фразеології в художній літературі є важливим.

Художня проза Олександра Кониського насичена різними видами фразеологізмів, які надають мові ознак колоритності та багатства. Досить часто письменник використовує фразеологічні одиниці з метою надання творам іронічного та сатиричного відтінку, іноді жартівливого й навіть комічного. Фразеологізми у творчості Кониського використовуються з певними художньо-виражальними настановами або набувають того чи іншого емоційно­го забарвлення, стисло та влучно передають думки персонажів та авторську позицію.

Загалом художня проза Олександра Кониського не є достатньо дослідженою, особливо в плані мовного аналізу.

Найбільш яскраве своє виявлення фразеологізми знаходять у живому мовленні народу як в усній, так і в писемній його формі. «Справжнє життя... слова здійснюється тільки в мовлен­ні» [30;150]. Цю ж думку висловлює і В.В.Виноградов: «Слово як реальна одиниця мови виступає лише в усій різноманітності свого фразового оточення» [8;51].

Велику експресивну дію гострого народного слова, фразеоло­гізму у вигляді приказки, прислів’я чи пісні підкреслював і М.Горький: «У простоті слова — найбільша мудрість. Прислів’я й пісні завжди короткі, а розуму та почуття вкладено в них на цілі книги» [30;150,151]. М.Горький дав надзвичайно влучну характе­ристику виразовій силі афористичного висловлення, указавши, що афоризми вчать «стискати слова, як пальці в кулак, і роз­гортати слова, міцно стиснуті іншими, розгортати їх так, щоб було оголено сховане в них» [30;151].

З неперевершеною майстерністю великого художника слова зумів підкреслити величезне значення гострих крилатих висловів у духовному житті народу, його минулого й сучасного М.Шолохов: «З безодні часів дійшли до нас у цих згустках розуму і знання радість і страждання люд­ські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі, краса істини і потворність забобонів» [30;151].

Проте не всі фразеологізми містять у собі заряд експресії та емоційної наснаги. У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць.

      До першої групи належать фразеоло­гізми, образно-експресивні за своєю природою, а саме: ідіоми (включаючи і приказки), прислів’я, фігуральні  висловлення, різного роду крилаті слова тощо; друга група фразеологізмів включає  до  свого  складу  стійкі  номінативні  словосполуки, термінологічні вирази: суспільно-політичні, професійно-виробни­чі, науково-технічні та офіційно-ділові формули висловлення. Ця друга група, різна за характером і силою спая­ності складових компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в експресивно-емоційному плані. Однак кожен із фразеологізмів даної групи належить до якогось одного або кількох структурно-функціональних стилів, до того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну фразового оточення й появу певного експресивно-емоційного заряду. Таким чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об’єктом вивчення стилістики як наукової дисципліни.

Фразеологізми української мови давно засвідчені як виразний композиційно-архітектонічний елемент художніх творів. Можна нагадати, що роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» завдячує фразеологізмам не тільки своєю загальною назвою, а й назвою окремих розділів («Тайна — невтайна», «З легкої руки», «Сповідь і покута», «Слизька дорога», «Сон в руку», «Наука не йде до бука», «Козак не без щастя, дівка не без долі», «Лихо не мовчить» та ін.). У композиції роману фразеологізми теж відіграють неабияку роль.

В «Афонському пройдисвіті» І. Нечуя-Левицького для композиційного обрамлення окремих частин твору викори­стано фразеологізм «ловися рибка, маленька й велика». У повісті «Дві московки» майже кожен розділ закінчується фразеологізмом: «Як часом небагато треба людині для ща­стя. А старій бабі не судилося навіть і таке щастя!..»; «Вже Ганна перестала й тужити по йому, вже й почала забувати, як все на світі забувається, бо вийшов один жаль з серця, а другий увійшов у серце»; «Той шлях був дорогий задля неї, неначе на йому вона згубила і знайшла своє ща­стя... і знов колись знайде!»; «Не втекла,— кажуть,— таки од свого лиха; і не загуляла, й не заспівала, й не затанцю­вала його навіть у Києві».

У багатьох творах Г. Квітки-Основ’яненка фразеологіз­ми, зокрема прислів’я і приказки, служать кінцівкою-висновком. Наприклад: «Швець знай своє шевство, а у кравецт­во не мішайся» («Салдацький патрет»), «Собаці собача смерть!» («Конотопська відьма»).

Широко використовують фразеологізми з композиційною метою й українські письменники-прозаїки ХХ століття (М.Стельмах, О.Гончар, П.Загребельний та ін.).

1.2. Дослідження фразеологізмів вітчизняними та зарубіжними мовознавцями

Значний внесок у розробку теорії словосполучень із синтак­сичної точки зору зробили в свій час відомі російські лінгвісти О.Шахматов, Ф.Ф.Фортунатов, В.К.Позержинський.

У російському мовознавстві думку про необхідність виділен­ня фразеології як самостійної мовознавчої дисципліни вперше висунув і обґрунтував Є.Д.Поливанов, який уважав, що фразео­логія займає щодо лексики те саме становище, яке займає синтаксис щодо морфології. Він писав: «Виникає потреба в особ­ливому розділі, який у цьому плані був би співвідносний із син­таксисом, але водночас брав би до уваги не загальні типи, а ін­дивідуальні значення даних конкретних словосполук, подібно до того як лексика має справу з індивідуальними (лексичними) зна­ченнями конкретних слів. Цей розділ мовознавства, як і сукуп­ність явищ, які він вивчає, я й називаю фразеологією» [27;125].

Творчо використавши теоретичні надбання вітчизняної (синтаксичні ідеї О.Шахматова та ін.) і стилістичні студії зарубіж­ної (Ш.Баллі) мовознавчої науки в галузі фразеології, акад. В.В.Виноградов створив структурно-семантичну класифі­кацію фразеології російської літературної мови. В основі цієї класифікації лежить поділ усіх фразеологічних одиниць літературної мови на: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні спо­луки.

У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного скла­ду української мови прийнято вживати терміни: «стійка сполу­ка», «фразеологічна словосполука», «стійка сполука слів», «фра­зеологічний зворот», «фразеологізм», «фразеологічна одиниця» та інші, які міцно увійшли й поширились в українській і росій­ській науковій літературі з питань фразеології. У літературі більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають термі­ни іншого плану: «ідіома», «приказка», «прислів’я», «крилатий вислів», «афоризм», що характеризують не стільки структурний, скільки семантично-виразовий, художній план функціонування цих одиниць у мові. Зосереджуючи увагу лише на стилістичному аспекті класифікації та аналізу української фразеології, у цьому розділі будемо використовувати як першу, так і другу групи тер­мінів залежно від потреб, що їх диктуватиме сам матеріал, бо стилістичний план дослідження забезпечує насамперед встанов­лення відмінностей між фразеологічними одиницями, які виника­ють унаслідок приналежності їх до різних сфер мовлення або до різних структурно-функціональних стилів, а також відмінностей, що виникають усередині певного синонімічного ряду.

Накреслюючи перспективи та встановлюючи конкретні завдан­ня стилістичних досліджень у галузі фразеології під час дискусії з питань стилістики, В.В.Виноградов звертав увагу на склад­ність цих досліджень. Він писав: «Узагалі становище фразео­логії (або фразематики, як дехто пропонує назвати цю галузь лінгвістичного знання) в колі інших лінгвістичних дисциплін залишається до краю невизначеним. Тому точно вказати на об’єм і проблематику тих розділів фразеології, які частіше віддаються стилістиці, надзвичайно важко. В усякому випадку до стилістики належить характеристика експресивних відтінків фразеологічних одиниць,  визначення сфер мовлення й літературно-жанрових меж їх ужитку. Крім того, до стилістики включається вивчення та оцінка фразеологічних штампів, шаблонів (або клі­ше), що побутують у тій чи іншій сфері мовлення» [8;61].

Чимало цікавих міркувань з приводу завдань і методів стилістичного аналізу фразеологізмів висловив Б.О.Ларін у своїх «Очерках по фразеологии» («Ученые записки ЛГУ. Серия филологических наук», вып. 24, 1956). Констатувавши, що функціональна характеристика стійких сполук повністю перебуває у сфері стилістики, Б.О.Ларін уважає найбільш актуальними для стилістики в цій галузі питання: 1) «внутрішньої форми» фразеологічних сполук, їх другого семантичного плану, образу; 2) типової широти узагальнення; 3) мотивування включення фразеологічних матеріалів у контекст, у літературну композицію; 4) відношення лексико-семантичного складу та граматичної струк­тури ідіоми до живих форм мови. Небайдужим, на думку Б.О.Ларіна, є для стилістики встановлення найближчого дже­рела, соціального середовища, звідки прийшла в літературну мову взагалі або в мову даного письменника та чи інша стійка сполука, у зв’язку з чим він пропонує у стилістичному аспекті виділяти такі типи фразеологічних сполук: літературно-книжні, фольклорні, професійні, арготичні [23;54].

Цікаві міркування щодо стилістичного аспекту аналізу фразеологізмів на матеріалі російської мови знаходимо в праці «Фразеология и лексикография» О.М.Бабкіна, який накреслює декілька аспектів стилістичного вивчення фразеологізмів, а саме: 1) класифікація фразеологізмів із точки зору їх уживаності в су­часній мові (основна маса стійких сполук, що функціонує в су­часній мові, фразеологізми застарілі й такі, що застарівають, тоб­то ті, які можуть бути віднесені до пасивного фразеологічного за­пасу); 2) класифікація фразеологізмів із погляду експресивності, тобто виразовості, яка має на увазі ставлення мовця до об’єкта чи процесу, що характеризується тим чи іншим фразеологізмом (позитивне   чи   негативне,   іронічне,   жартівливе,   зневажливе   то­що);     3) класифікація фразеологізмів з точки зору їх функціо­нального зв’язку з певними жанрами і стилями літературної мови. Щодо останнього аспекту класифікації О.М.Бабкін констатує, що «для сучасної російської літературної мови характерна рухливість і нестійкість меж між окремими стилями й жанра­ми, які не становлять собою задубілих і непроникних систем» [4;72].

О.М.Гвоздєв в «Очерках по стилистике русского языка» (М.,1965) виділяє декілька груп фразеологізмів, що характери­зуються чітко окресленими стилістичними ознаками. Він підкрес­лює той факт, що ідіоми особливо широко використовуються в усіх видах експресивного мовлення — у художніх творах, публі­цистиці та в побутовому мовленні. У діловій же мові вони трапляються дуже рідко, у ній переважає книжна фразеологія [10;134].

Встановленню стилістичних функцій фразеологізмів у худож­ньо-белетристичному стилі приділяє увагу О.І.Єфимов у праці «Стилистика художественной речи» (М., 1957).

В українському мовознавстві стилістичному аспектові дослідження фразеологічних сполук приділялося порівняно небагато уваги. І.Г.Чередниченко в книзі «Нариси з загальної сти­лістки української мови» (К., 1962) підкреслює виразні стилі­стичні властивості фразеологізмів і вважає за доцільне при стилістичному аспекті аналізу розглядати їх семантичні відтінки. Однак запропонована І.Г.Чередниченком класифікація фразеологізмів не витримана в єдиному плані: у ній змішуються структурний і семантичний аспекти вивчення матеріалу, хоча в праці міститься значний конкретний матеріал з української фразеології.

Визначення типів фразеологічних сполук у стилістико-семантичному плані здійснили зарубіжні лінгвісти Ш.Баллі й А.Сеше.

Вихідним пунктом теоретичних настанов Ш.Баллі у цій галу­зі є положення про те, що «стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовних фактів, які сприяють формуванню системи виразових засобів тієї чи іншої мови». Центральним об’єктом свого стилістичного дослі­дження Ш.Баллі обирає встановлення різниці між розумовою діяльністю та емоційними імпульсами в їх мовному виявленні. У зв’язку з цим основним методом своєї роботи Ш.Баллі ого­лошує метод ідентифікації, під якою він розуміє те, що в логіці називається знаходженням простого поняття. «Ідентифікувати акт мовлення можна лише таким словом, яке виражає ідею, що міститься в ньому в найпростішій, найоб’єктивнішій і найабстрактнішій формі» [5;153]. Під ідентифікацією експресивного фак­ту Ш.Баллі розуміє прирівнювання його до одиниці думки, визначення його шляхом підстановки неемоційного слова (слова-ідентифікатора), яке відповідає уявленню чи поняттю.

 Ш.Баллі класифікує фразеологізми за різним ступенем спая­ності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш.Бал­лі пов’язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Учений зупиняє свою увагу на зовнішніх (формальних) і внутрішніх (смислових) ознаках фразеологічних єдностей. Він уважає, що увагу дослідника повинні притягати саме внутрішні ознаки, тобто ті дані, які можна здобути із зіставлення думки з її словесним вираженням [5;123].

Таким чином, французький лінгвіст Ш.Баллі заклав основи стилістичної класифікації цієї лексико-синтаксичної категорії, здійснивши своє дослідження на матеріалі французької мови.

Домінантною рисою фразеологічних одиниць у творчості Олександра Кониського є образ­ність. У художній прозі письменника фразеологічні звороти використовуються в авторському мовленні, роблячи його різноманітнішим, більш мальовничим, сповненим почуттів, а також у мовленні персо­нажів як один із засобів їх характеристики.

З метою надання творам іронічного та сатиричного відтінку, іноді жартівливого й навіть комічного, Олександр Кониський переважно використовує фразеологічні історизми, особливо крилаті вислови біблійного походження. Досить багатими є його твори на прислів’я та приказки, які характеризують персонажів із позитивного чи негативного боку, надають їм комічності або, навпаки, передають мудрість і досвідченість. Фразеологізми спрямовані на те, щоб якточніше донести думки автора до читачів, сформувати в них певні оцінки зображуваних явищ, подій чи персонажів.

Бібліографія

1.         Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія / Л.Г.Авксентьєв.– Харків, 1983. – 137 с.

2.         Авксентьєв Л.Г. Семантична структура фразеологічних одиниць сучасної української мови та особливості її формування / Л.Г.Авксентьев // Мовознавство. – 1987. – №1. – С. 43-46.

3.         Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології / М.Ф.Алефіренко. – Харків, 1987. – 135 с.

4.         Бабкин А.М. Русская фразеология / А.М.Бабкин. – Л., 1970. – 261 с.

5.         Балли Ш. Французская стилистика / Ш.Балли. – М., 1961. – 394 с.

6.         Баран Я.А. Фразеологія у системі мови / А.Я.Баран. – Івано-Франівськ, 1997. – 173 с.

7.         Батюк Н.О. Фразеологічний словник / Н.О.Батюк – К.: Радянська школа, 1966. – 236с.

8.         Виноградов В.В. Основные понятия фразеологии как лингвистической дисциплины / В.В.Виноградов // Труды юбилейной научной сессии. – Л., 1946. – С. 45-69.

9.         Гаврин С.Г. Заметки по теории фразеологии / С.Г.Гаврин // Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических единиц. – Тула,  1972.  –  С. 127-142.

10.    Гвоздев О.М. Очерки по стилистике русского языка / О.М.Гвоздев. – М., 1965. – 265 с.

11.     Горбакевич К.С. Про вживання терміна «фразеологія» / К.С.Горбакевич// Українська  мова  та література в школі. – 1962. - № 3. – С. 38-41.

12.     Демський М.Т. Граматичні особливості української дієслівної фразеології / М.Т.Демський // Мовознавство. – 1984. - № 2.- С. 24-32.

13.     Демський М.Т. Значення і функції адвербіальних фразем / М.Т.Демський // Українське мовознавство. – 1983. – Вип. 11.- С. 30-38.

14.     Демський М.Т. Лексичні та граматичні особливості українських іменникових фразеологізмів / М.Т.Демський // Мовознавство. – 1981. - №2.- С. 35-41.

15.    Демський М.Т. Суть фраземи, її ономасіологічні функції й особливості номінації / М.Т.Демський // Записки НТШ. – т. ССХХІV. – Львів, 1992.  –  С. 240-265.

16.     Демський М.Т. Українська ад’єктивна фраземіка / М.Т.Демський // Мовознавство. – 1982.- № 1. - С. 26-32.

17.     Демський М.Т. Українські фраземи й особливості їх творення / М.Т.Демський. – Львів, 1994. – 62 с.

18.    Ефимов О.И. Стилистика художественной речи / О.И.Ефимов. – М., 1957. – 158 с.

19.     Їжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів / Г.П.Їжакевич // Українська мова та література в школі. – 1971. - № 10. – С. 13-21.

20.     Ковалик І.І. Фразеологія та її місце в системі про мову / І.І.Ковалик // Питання фразеології східнослов’янських мов. – К., 1972. – С. 3-9.

21.     Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів / М.П.Коломієць. – К.: Рад. шк., 1998. – 200 с.

22.    Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Видання третє, доповнене і перероблене / А.П. Коваль  –  К.:  Вища школа,  1987.  –  С. 102-118.

23.    Ларин Б.О. Ученые записки ЛГУ. Серия филологических наук / Б.О.Ларин. – М., 1956. – 133 с.

24.    Молотков А.И. Основы фразеологии русского языка / А.И.Молотков. – Л., 1977. – 281 с.

25.    Москаленко Н.А. З історії дослідження української фразеології / Н.А.Москаленко // УМЛШ.– 1967. –  № 10. – С. 22-26.

26.    Пономаренко А. «Чи закинути кругле слівце…» (про фразеологізми в художніх текстах) / А.Пономаренко // Урок української. – 2003. – № 5-6. – С. 31-32.

27.    Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник / О.Д.Пономарів. – К.: Либідь, 1993. – С. 121-132.

28.     Сиваченко М. Олександр Кониський / М.Сиваченко // Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 5-25.

29.     Стилістика української мови: Підручник / Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько; За ред. Л.І.Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – С. 406-409.

30.     Сучасна українська літературна мова. Стилістика. / за заг. редакцією академіка І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 150-210.

31.     Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови / Г.М.Удовиченко.  – К.: Вища школа, 1984. – Частина 1. – 304 с.

32.     Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови / Г.М.Удовиченко. – К.: Вища школа, 1984. – Частина 2. – 384 с.

33.     Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник української мови / В.Д.Ужченко. – К.: Освіта, 1998. – 224 с.

34.     Фразеологізми, їх джерела// Все для вчителя. – 2006. –  № 3-4. – С. 34-36.

35.     Фразеологічний словник української мови: у двох книгах /  АН України; Інститут української мови. Укладач В.М.Білоножко, В.О.Винник, І.С.Гнатюк та ін. – К.: Наукова думка, 1993. – 235 с.

36.    Фразеологічний словник української мови у двох книгах /  За ред. Л.С.Паламарчук,  В.М.Білоножко, В.О.Винник, І.С.Гнатюк та ін. – К.:Наукова думка, 1999. – 980 с.

37.    Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики української мови / І.Г.Чередниченко. – К.,1962. – 495 с.

38.     Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка / Н.М.Шанский.- М., 1969. – 160 с.

39.     Шкільний фразеологічний словник української мови // Уклад.: О.Давидова. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – 448с.

40.     http://slovopedia.org.ua

Список використаних джерел

1.     Кониський О.Я. Суддя Гарбуз / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 47-53.

2.     Кониський О.Я. І ми – люде!/ О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 73-98.

3.     Кониський О.Я. Антін Калина / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 98-127.

4.     Кониський О.Я. Народна педагогія / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 147-155.

5.     Кониський О.Я. Попові груші / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 218-223.

6.     Кониський О.Я. У «тісної баби»/ О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 249-262.

7.     Кониський О.Я. Півнів празник / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 262-274.

8.     Кониський О.Я. Хвора душа / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 274-296.

9.     Кониський О.Я. Ранком в Алупці / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 296-299.

10.                               Кониський О.Я. Баба Явдоха / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 299-340.

11.                               Кониський О.Я. Сікутор / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 350-356.

12.  Кониський О.Я. Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу / О.Я. Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 402-510.

Лушня Світлана Павлівна,учитель української мови і літератури  Конотопської ЗОШ І-ІІІ ступенів №11