Василь Голобородько.Саморбутня постать поета в українській літературі "З дитинства дощ..."( "Я уплетений...") Т.Л.:вільний вірш,верлібр

 

Відеоурок 

Біографія Василя Голобородька

Василь Іванович Голобородько - сучасний український поет.

Лауреат премії їм. В. Симоненка (1988) та Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994).

Народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. У 1963 році закінчив середню школу-інтернат.

У 1964 вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 року став студентом Донецького педагогічного інституту, звідки на початку 1967 року був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967.

Влітку 1967 року була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві, але, попри те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів.

Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі з’явилося кілька добірок віршів.

Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КДБ) колишнього СРСР.

Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні. У 1968–1970 роках перебував на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході. Після того працював на шахті та в радгоспі в рідному селі.

1988 — Голобородька прийняли до Спілки письменників України.

2001 року здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.

Найвідоміші твори: поетичні збірки «Летюче віконце», «Зелен день», «Ікар на метеликових крилах», «Калина об Різдві», «Слова у вишиваних сорочках».

 

Василь Іванович Голобородько народився у 1945 р. за місяць до закінчення Другої світової війни, найжорстокішої в історії людства. Поет пише: «Моє дитинство припало па післявоєнні роки, але запам'яталися не ті, найтяжчі, щонайближчі до закінчення війни, а ті, коли люди вже стали жити заможніше й з їхніх очей зник отой характерний полиск голоду, що так нівечить образ гарного обличчя».

Розповідаючи про своє дитинство, письменник згадує все найкраще й найцікавіше, що відбувалося в його житті.

«Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покутя¹, я сипав із жмені пшеничне зерно її промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчила мати. З радісним відчуттям виходив я з хати, обдарований кількома монетами грошей та жменькою цукерок із бубликом, бо я порадував сусідів: і тітку, і дядька, і дітей їхніх.

Уже як ходив до школи (школа в нашому селі на той час була семирічною та українськомовною), то з однолітками ходив колядувати. Але вже так, ніби переступаючи межу забороненого, бо вже в школі обов'язково нагадають перед усіма учнями тих, хто ходив колядувати. Здається, недовго й протримався той давній звичай після нашого колядування. Умер той звичай...»

Були часи, коли в Україні влада не поважала народних традицій і обрядів сивої давнини. Натомість поет зберігає їхню казковість і таємничість у своїй самобутній поезії, адже віками, з покоління в покоління, народ передавав свою історію й культуру через пісню, казку й обряд. Тому фольклорний струмінь у поезії В. Голобородька особливо відчутний. Прочитайте твори поета й насолодіться їхньою чистотою, образністю й мудрістю.

Василь Голобородько З ДИТИНСТВА: ДОЩ  Я уплетений весь до нитки у зелене волосся дощу, уплетена дорога, що веде до батьківської хати, уплетена хата, що видніється на горі, як зелений птах, уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою, уплетена річка, наче блакитна стрічка в дівочу косу, уплетена череда корів, що спочивають на тирлі. А хмара плете і плете зелене волосся дощу, холодне волосся дощу. Але усім тепло, усі знають: дощ перестане, і хто напасеться, хто набігається, хто нахитається, хто насидиться на горі, хто належиться, а хто прийде додому у хату, наповнену теплом, як гніздо. Ідейно-художній аналіз поезії Тема: звернення ліричного героя до дощика, щоб той його не намочив.   Ідея: возвеличення прагнення хлопчика порозумітися з дощиком.   Основна думка: з раннього дитинства кожна людина повинна осмислено сприймати будь-яке явище природи.   Жанр: поезія зі спогадів дитинства поета, поезія-замовляння.   Художні засоби: Повтори: «дощику, дощику», «щоб ти…», «я тобі…». Метафори: «дощик ловив.., розкидав.., ходив.., розчісував». Перша строфа — розлога картина дощу. Друга строфа — нагадує загадку. (Побудована на недомовленні, образ розвивається за методом дедукції — від узагальнення до конкретики).

Відео "З ДИТИНСТВА: ДОЩ "

Словникова робота

Верлібр (фр. vers libre — «вільний вірш»., або вільний вірш, не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у ньому досягається лише наспіваною інтонацією.

Домашнє завдання:Опрацювати біографічні відомості про В. Голобородька у блозі за покликанням .

Виразно читати поезію «З дитинства: дощ». («Я уплетений…») .