Історико-мемуарна проза.Загальні відомості про козацькі літописи(Самовидця,Г.Грабянки,С.Величка) та "Історія русів".Вертеп як вид лялькового театру

 

Козацька звитяга. Випуск №27. Історія. Козацькі літописи(відео)

 «Літопис Самовидця» — український козацький літопис кінця XVII — початку XVIII ст. Складається з вступу і двох частин. У вступі описується стан України напередодні Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького 1648 — 1654 pp. У першій частині автор описує воєнно-політичні події Національно-визвольної війни і періоду Руїни до 1676 р. У другій частині твору висвітлюються події 70 — 90-х pp. XVII ст., опис яких доведений до 1702 р. Твір написаний церковнослов'янською літературною мовою з елементами народної мови. Місце написання й автор літопису невідомі. На думку деяких дослідників, твір було написано в Лівобережній Україні, ймовірно, у Стародубі. В історичній літературі існує версія, за якою автором літопису був генеральний підскарбій М. Ракушка-Романовський. Оригінал «Літопису Самовидця» не зберігся. Відомий за копіями XVI11 ст. Уперше опублікований О. Бодянським у 1846 р. Описує Чорну раду під Ніжином та два ворожі табори — Сомка і Брюховецького.

Презентація "Козацькі літописи"

"Літопис Самійла Величка" охоплює події 1648 — 1700 pp. Оповідач літописних подій на початку твору повідомляє, що служив у Василя Кочубея, який був у гетьмана Івана Мазепи генеральним писарем.

З літопису видно, що Величко був надзвичайно освіченою людиною. Можливо, він навчався в Київській академії. Як наближена до Кочубея особа, після його страти потрапив до в'язниці на кілька років, про що обмовився в літописі: «Оскільки змінив в той час добре своє життя на невільниче».

«Літопис», лишаючись твором історичним, є водночас і твором художнім. У канву тексту автор вплітає уривки з художніх творів українських авторів, оповідь щедро пересипана народними прислів'ями, легендами, переказами. У численних відступах автор висловлює своє ставлення до подій і людей, він справжній патріот — «істинний Малої Росії син і слуга».

«Літопис Самійла Величка» — солідна хроніка тогочасних подій, він налічує чотири томи, перший вийшов у світ 1848 року.

Оздобою літопису є оповідь про кошового отамана Івана Сірка.

Аудіокнига "Літопис Самійла Величка"

Літопис Григорія Грабянки» описує історію козацтва з часу його виникнення до 1709 року Його автор — гадяцький сотник Григорій Грабянка — вибудовує оповідь у формі окремих тематичних розділів —» Сказаній» : «Сказаніє чего ради возстал Хмельницький на поляков», «Сказаніє о первой брані козацкой на Жолтой Воді з ляхами», «Сказаніє о Збаразькой і Зборовськой побіді над ляхами 1649 року», «Сказаніє о войні Берес- тецькой» тощо. Докладно пише Грабянка про мотиви, якими керувався Хмельницький, ідучи до Переяславської ради.

Смерть гетьмана в описі Грабянки — велике горе для всього українського краю. Переказуючи події, що відбулися в Україні після смерті Б. Хмельницького, автор з докором мовить про гетьманські міжусобиці, про запустіння краю.

М. Слабошпицький називає Грабянку і героєм історії, і її «секретарем».

Григорій Грабянка був полковим осаулою, суддею, полковником, брав участь у багатьох битвах і походах. 1737 року, коли козацьке військо вирушило в кримський похід проти татар, славний літописець наклав головою.

"Історія Русів". Перше видання твору побачило світ 1864 року. Автор «Історії Русів», лишаючись невідомим, своїм твором дає відповідь польським і російським авторам, які заперечують історичну окремішність українського народу.

«Історія Русів» розпочинається з найдавніших часів, докладно подано розповідь про славетну Київську Русь, про найперших князів, про початки козаччини на українських землях.

Автор з великим захопленням змальовує Богдана Хмельницького, його родовід. Після великих перемог Хмельницького над шляхтою у Чигирин з багатьох країн пішли посли, які вітали український народ з вибореною незалежністю. Усіх тих послів і країни, які вони представляли, перелічує автор «Історії Русів».

Пише він і про те, що іноземні володарі, пропонуючи гетьманові договори про союз, зобов'язувалися за те шанувати всі права вільного народу й визнавати довічне гетьманське право нащадків Хмельницьких. Спілку з російським царем деякі найвизначніші люди України підтримали, інші категорично заперечували.

Оповідає «Історія Русів'' і про смутні часи, про жорстоку розправу Петра І і Меншикова над козаками за те, що гетьман Мазепа перейшов на бік шведського короля.

Автор «Історії Русів» був патріотом України, тому, розуміючи, що російське самодержавство ніколи не вибачить йому ставлення до козацтва й оцінок російських правителів, вирішив лишитися невідомим.

У житті національної інтелігенції поява цієї книги стала подією надзвичайного значення. На ній виросла ціла плеяда національно свідомих істориків, письменників. Досить, наприклад, сказати, що «Історія Русів» була настільною книгою Тараса Шевченка.

Нині «Історію Русів» видано в інтерпретації Івана Драча сучасною українською мовою.

Промова гетьмана Павла Полуботка, у якій він звинувачує лютого ката України Петра І за рабство, за знищення народу, козаків, є одним з найбільш ідейно наснажених місць книги, відверто пройнятої антимосковськими настроями).

"Історія русів" (аудіокнига)

ВЕРТЕП

Мандрівні дяки створювали вертепи й  в процесі  Різдвяних свят ставили вистави із  колядками. Так в  XVII ст. з'явилась  вертепна драма. Вистави відбувалися в  спеціальній скриньці, котра  зовнішнім виглядом нагадувала макет двоповерхового будиночка — своєрідну 2-х 'ярусну сцену. Вертепник, пересуваючи на дротиках дерев'яні ляльки, змінюючи відповідно голос, говорив за кожну дійову особу. В верхній частині йшли сцени релігійного суті , а у  нижній — із  народного життя, головним чином  комічного характеру. Найулюбленішими для глядачів персонажами були запорожець, шинкарка, дяк, дід й  баба. Замість актора значення  виконувала лялька, а схована за вертепом людина промовляла належні за п'єсою слова. Одяг ляльок — український національний, мова вертепних п'єс — жива народна; вистави цього "театру у  мініатюрі" йшли на ярмарках, у  хатах. Народ любив вертеп за правдивість зображення житті у  його сценках, за гумор, гостре сатиричне слово. Вертеп мав чітке народне спрямування. Так інтермедії й  вертепна драма готували появу професійної драматургії, приміром  комедії).