Перелік тем, запропонованих для написання контрольного твору-розуму

    Перелік тем для написання контрольного твору-розуму за літературною спадщиною Тараса Шевченка  / Лесі Українки:

      ► Образ України в творчості Тараса Шевченка .

 ► У чому полягає справжня роль митця?(за ліро-епічною  соціальною поемою "Давня казка"Лесі Українки)

                                                                                                                                                 

► Прояв справжнього патріотизму у творах Т. Шевченка.

         ► Україна і українці в творчості Т. Г. Шевченка.

         ►"Жити хочу! Геть думи сумні!" ( за життєвим кредо 

• Лесі Українки)
• ►"Слово, моя ти єдиная зброє…" (за творчістю
•  Лесі Українки)

• ►"Я в серці маю те, що не вмирає..." (за  лірикою 
• Лесі Українки)

• ►Барви природи в поезії Лесі Українки (за пейзажною лірикою Лесі Українки) 

• 2.    Вибір теми і написання учнями твору

Зразок твору.

Україна і українці в творчості Т. Г. Шевченка

Для Тараса Шевченка Україна була не тільки територією, на якій проживали його рідні, близькі, друзі, - це була та свята земля, без якої він не мислив свого існування. Їй, тільки їй,  присвятив  творчість і  життя.

Україна – найсвітліший і водночас найдраматичніший образ у творчості Кобзаря. Це найбільший діамант у його поетичній короні,присутній у переважній більшості поезій . Вірш «Мені однаково, чи буду…» -роздуми автора про власну долю.Палкі і щирі синівські почуття до матері-Батьківщини.У відші  поет використовує художні засоби, які передають любов, співчуття, тривогу й біль поетичного серця. Слово «Україна» у Шевченка часто виступає в парі зі словами «плач», «плакати»: Вітчизна під п’ятою шляхти «плаче», «стогне», бо «скрізь у ярма запрягли пани лукаві», «бо колись там панувала в широкім полі воля», а тепер «лихо по всій Україні» і вона «сиротою понад Дніпром плаче». «Плаче Україна – і я плачу». Цей персоніфікований образ скривдженої долею України найближчий нашому серцю. Та не злидні якнайсильніше вражають поета і тривожать його, а те, що «Україна на віки, на віки заснула», йому болить рабство українців:

Заснула Україна,

Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила.

Ця та інші картини духовного запустіння в Україні викликають і сум, і обурення поета. А в неволі (на засланні) Т. Шевченко особливо часто згадує «свою матір-Україну». І цей милий і водночас гіркий спогад породжує запитання: «за що, мамо, гинеш?» Образ України в «Кобзарі» з’являється перед нами не лише тоді, коли поет називає її ім’я, а й тоді, коли називаються національні символи: калина, тополя, ясен, верба, барвінок:

Посадила стара мати

Три ясени в полі,

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині…

А дівчина  заручена –

Червону калину.

Це Україна – струнка, тонкостанна, із рожевими світанками і зоряними ночами. І не випадково поет створює ідеально-прекрасну картину рідної землі:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата

А матері вечерять ждуть.

Тарас Шевченко пишався такою рисою українця як любов до волі.Дуже натхненно звучать рядки: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Сам з козацького роду, Шевченко вельми пишався приналежністю до «Країни козаків». На жаль, козацтво в часи Т.Шевченка було минувшиною,  про що поет пише (й не раз) із сумом та болем: «Козачество гине – гине слава, Батьківщина», «Не заревуть в Україні вольнії гармати», «Де поділось козачество, червоні жупани?» Кобзар нагадує сучасникам-українцям про давню славу, щоб викликати в читачів бажання скинути з себе рабські пута, знову перейнятися козацькою звитягою, відродити громадську мужність. Козацтво – загальнонаціональна гордість українців, тому воно «преславне», а гетьмани – «праведні». Поет бачить свою Україну великомученицею. Це  спостерігається у вірші «Мені однаково…», де Кобзарю не байдужа доля:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

Т. Шевченко любить безмежно свою Батьківщину:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу.

Він будив приспану націю, запалював нові вогні, кидав палкі гасла боротьби за Україну проти гноблення московщини. Любов до всього рідного бачимо не лише в його творчості, а й у повсякденному житті. В листах до свого брата Микити Т.Шевченко неодноразово нагадує, щоб той писав йому українською мовою. Поет прекрасно знав історію , знав причину занепаду свого народу, знав його ворогів, тому так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій землі:

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Як добре, що у нас є Україна! Вона  і Т.Шевченко стали тотожними поняттями. Він любив її до  нестями, їй віддав силу, наснагу, талант, своє життя. І нам є чому повчитися у геніального поета: тільки на таких людях тримається нація, тільки такі люди штовхають її прогрес уперед і визначають значимість даного народу на скрижалях історії. Пам’ятаймо, любімо, учімося в Тараса його палкої любові до матері-Вітчизни.