Українська література 8 клас 21.01.21

 

Іван Карпенко-Карий. Трагікомедія «Сто тисяч». Засоби сатиричного змалювання.

ТЛ: драматичний твір (поглиблено), комедія, трагікомедія

Домашнє завдання:

Підготуватися до роботи над  твором-характеристикою за темою " Хижацька натура Герасима Калитки, героя п’єси Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» ";повторити матеріал уроку за матеріалом,викладеним у блозі

          

Відео "   І.Карпенко-Карий "Сто тисяч". Аналіз твору. Герасим Калитка".

Засоби сатиричного змалювання

Гротеск (фр. grotesque, від італ. grotta — грот, печера) — художній засіб, прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне — з незвичайно смішним.

Іронія (гр. eironeia — удавання, лукавство) — троп: приховане кепкування, глузування. Також уживання слова в оберненому, протилежному значенні. Наприклад, із серйозним виглядом удавано стверджують протилежне тому, що думають насправді, про якесь явище чи людину. Іронія може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною, гнівною. Дошкульна, гнівна іронія близька до сарказму.

Сарказм (гр. sarkasmos, від sarkazo — рву м’ясо) — троп: глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про кого чи про що він пише, говорить чи до кого він звертається. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії.

Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — вид художньої літератури у прозі чи віршах, де зображення здійснюється через різке осміювання, критику всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється в перебільшеному смішному чи комічному вигляді. У вузькому значенні — вірші з таким змістом)

Який сміх у творі І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» можна дослідити: гумористичний чи сатиричний? Відповідь вмотивуйте.

ЗАСОБИ САТИРИ У ТВОРІ І. КАРПЕНКА-КАРОГО «СТО ТИСЯЧ».

   Поєднання різних стилів  :

«Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо — все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…».

«Блажен чоловік, іже скоти милує».

Зображення комічних ситуацій

Розповідь Савки, як він ходив до нечистого по гроші.

Як Невідомий показував Калитці нібито фальшиві гроші

Поєднання різнорідних понять

«Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть».  

Прізвище-характеристика

Калитка — гаманець

Народні прислів'я, приказки, фразеологізми жартівливого характеру у творі

Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість. Хоч голий, та веселий. Поживишся скибкою, як собака мухою. Що не кажи, а у нього є зайці в голові «Філософські» узагальнення героя «Бери і в свого, і в чужого»; «лупи та дай»; «гріх у неділю снідать»; «худобу ганять в празник гріх»; «… а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне». Гіпербола (художнє перебільшення) «Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірте: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не спієш оглянуться — вже зїли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають…». «Мене вже ці думки зовсім ізсушили… До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать — і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять, як мертві». Пестливі слова в іронічному значенні «Вони надолужать: то змиваннячком,  то взуваннячком». Макаронічна мова «3 приобрєтєнієм, а через чево, єжелі удастся».

Сміх і Калитка.

 Робота над текстом

Обмеженість героя. (Розмови і вчинки Герасима зосереджуються навколо землі і грошей)

Мрії Герасима. (Бажання скуповувати землю, на мить не зупиняючись)

Ставлення до робітників і членів родини. (Шкода шматка хліба до наймита, шкода запрягти коней, щоб підвезти дружину до церкви; не дозволяє одружитися Роману з Мотрею)

Неосвіченість, обмеженість. (Зневажливо ставиться до науки, досягнень культури)

Жадність, егоїстичність. (Замість обіцянок п’яти тисяч глитай відбуся кількома парами худоби та десятком овець, а на придачу — «гуртом побили зятя та й вирядили».)

Економить на собі. («Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму…»)

Кримінальний злочинець. (Погоджується придбати фальшиві гроші)

 Опрацювання ідейно-художнього змісту ІІІ дії п’єси. 

1. Що снилося Герасиму? Чим це зумовлено? («Став рибний! Риба все линина… лини, карасі»)

2. Як Роман оцінив ситуацію, коли батько спав довше, ніж завжди? («Що за знак? Чи не випили, буває, вчора. Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть. Від своєї, кажуть, у грудях пухне».)

3. Якою була зустріч Пузиря з Романом? («Та мене, татку, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав,… голяк масті, чирва світить! Нехай, каже, розпряже коні та йде у застольну, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його садить»)

4. Як Пузир сприйняв приїзд Бонавентури? («Тільки під’їхали під крильце, а він зараз зіскочив  з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака… Тут вийшов Пузир. Тож регоче і закликає його у хату»)

5. Яким чином Калитка висловлює незадоволення на адресу Пузиря? («Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжився, кумедію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів…»)

6. Як Роман охарактеризував дочок Пузиревих? («Бачив я й дочок Пузиревих — ходили з охвицерами на проходну. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами — настоящі панночки»)

7. Яку думку висловив Герасим щодо дочок Пузиря? («Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди…»)

8. Про що мріяв Герасим, коли побачив у вікно як до нього приїхав Савка? («Ой, Пузирі! Глядіть щоб ви не полопались, а, замість вас, Калитку розіпре грошвою… Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина! Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає. А скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать»)

9. Що запропонував Гершко Калитці для придбання землі Смоквинова? («Между прочево, мнє досконально звєсно, що він (Смоквинов) уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачного їсти, а ви любите землю… Давайте йому п’ять тисячов під закладку, візьміть добрі проценти — і земля буде ваша»)

10. Яким чином, на думку Гершка, земля Смоквинова могла стати Калитчиною? («А скудова він візьме заплатить долг, га?»… Земля заложена і перезаложена ув банк; прийде строк платить — її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк — і земля ваша»)

 — Чим земля Смоквинова приваблювала Жолудя? («…Його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко — аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею»)

11. Через що Гершко і Герасим не могли порозумітися між собою з приводу купівлі землі Смоквинова? («Герасим. Помилуйте!.. Господь звами! Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованцев за такий пустяк? Візміть тепер… десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п’ять… Гершко. Мінє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєте?»)

12. Над чим розмірковував Калитка після зустрічі з Гершком? («А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші…»)

13. Як Герасим зустрів Савку? («Я кращого слова відроду не чув, як … пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме! Савка. Годяться!»)

14. Яким чином Савка міняв і водночас випробовував фальшиві гроші? («Зайшов у трактир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю — і сміливість найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчині, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові; то вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, дав знову бумажку; глянув на неї прикажчик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, прийняв і присяжний і дав здачі»)

15. Опишіть, застосовуючи текст твору, як Савка обміняв фальшиві гроші у казначея. («Зціпив зуби, підійшов до віконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей: «Тобі чого» — питає… А воно — не знаю, як — само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» — «Давай,— каже,— чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам’янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?» Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна — як п’яний хитаюсь. Помалу, помалу виліз надвір, аж тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу»)

16. У чому виявилась щирість Герасима до Савки, своїх рідних після радісної новини? («А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні — щоб не догадались, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було підозріння. А от що, засватаю я Романа на Мотрі — от і буде причина нашій гульні»)

17. Як родина Герасима Калитки висловила йому вдячність за те, що він погодився на одруження Романа з Мотрею? («Мотря. Атож! Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать. Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мого просьбу»)

Теорія літератури:

Трагікомедія — драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга.

Драма — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетично драма пов’язана із народними обрядовими дійствами. У давній Греції — батьківщині драми — обряди на честь богів, покровителів землеробства, іноді перетворювалися на культову драму.  За свідченням Арістотеля, трагедія й комедія виникли спершу з імпровізації.

Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише в колективній творчості письменника й режисера, а також художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. В історії українського театру склалося кілька естетичних систем, пов’язаних з творчими пошуками драматургів, режисерів і акторів. На рубежі XIX–XX століть такою була система М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого; у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття — система М. Куліша – Л. Курбаса.

Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні. В драматургії середньовіччя з’являються твори духовної драми, що були пов’язані з богослужінням та з сюжетом Біблії й житійної літератури (літургійна драма, ауто, містерія). В той же період народжується і світський театр із системою власних жанрів (фарс, соті, фастнахтшпіль, мораліте, інтерлюдія). За часів Ренесансу розквітає італійська імпровізаційна комедія дель арте. У XVII–XVIII століттях поширюється інтермедія. Нові драматичні жанри виникають у XVIII столітті (водевіль, драма, мелодрама). Театр нинішнього століття характеризує дедалі помітніша тенденція до всіляких міжжанрових сплавів, взаємопроникнення жанрових форм. У XX столітті домінують жанри-гібриди, зокрема трагікомедія й трагіфарс.

Комедія  — це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. Комедія як жанр зародилася у Стародавній Греції.

Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо занижує своїх персонажів від певного середнього рівня, що існує в житті. Не маючи належних позитивних якостей, герої комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів, суспільстві. їм притаманне ілюзорне бачення дійсності. Вони завжди прагнуть розв’язати свої проблеми способами, які не підходять у даному випадку, оскільки вступають у протиріччя з об’єктивними законами суспільного розвитку.

Підсумки

Бачимо, що Калитка ,прийшовши до тями після спроби самогубства ,не звертається до Бога, не дякує за порятунок, а говорить: «Краще смерть, ніж така потеря». Отже, автор зображує згубний вплив грошей на людину, яка,втративши важливі людські цінності – любов, повагу, дружбу, милосердя, щедрість і не усвідомлюючи цього, перетворюється на людину бездуховну, тобто таку, яка не бачить свого життя без матеріальних цінностей. Отже, автор засуджує силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що заложив туди сам Бог. І сила ця — гроші.

Але водночас  утверджує ідею духовності як основи людського життя, показує нам до чого може призвести людська жадібність.  

Серед дійових осіб п’єси ніхто активно не протистояв Герасимові і свідомо не боровся проти нечесних шляхів його збагачення. Правда, Роман і Параска не погоджуються з планами Герасима одружити сина з Пузирівною заради приданого, однак Калитка сам скоро змінює своє рішення. Незважаючи на тимчасовий, скороминущий характер цього конфлікту, він має важливе значення для розуміння смислу п’єси, бо доводить, що в народному середовищі зберігаються здорові моральні принципи: повага до праці, почуття власної гідності, вірність у коханні. Та загалом протест Романа й Параски не виходить за межі традиційних сімейних відносин.
І все ж у комедії відчувається присутність особи, яка протягом усього твору повстає проти влади нечистих грошей. Такою особою є сам автор.